Богомил Райнов - Людина повертається з минулого

Я трохи помовчав. Потім додав:

— Сподіваюся, воно не замкнеться зашморгом на твоїй нещасній шиї!

Ілієв злякано подивився на мене:

— Не розумію.

— Ясно, що не розумієш. Ми з тобою, певно, погано розуміємо один одного. Всупереч моїм сподіванням. Але я маю ще трохи терпіння і спробую тобі дещо пояснити. І, завваж, не тому, що це конче потрібно мені, а тому, що хочу допомогти тобі, поки ще не пізно.Ілієв дивився кудись убік, проте слухав напружено. На мить мені стало шкода цього чоловіка. Зовні він був наче байдужий, але відчувалась і безпорадність, і страх. Донедавна Ілієв спокійно працював. І раптом звідкись виринула людина в чорному капелюсі й чорному плащі. І тихий, старанний Ілієв борсається, наче в пастці. Хто ж винен: людина в чорному капелюсі чи він сам?

— Слухай, Ілієв: за час, відколи ти послав мене по вербові груші, мені пощастило дещо з'ясувати. Що саме і як — не розповідатиму, аби ти не відбив мій хліб. Проте одну таємницю все-таки довірю…

Я нахилився до співрозмовника і сказав йому конфіденціально:

— Ти, любий Ілієв, лжесвідок.

Він спробував щось заперечити, але я спинив його рухом руки і так само конфіденціально додав:

— А лжесвідчення карається за статтею 222, параграф перший Карного кодексу.

— Але, товаришу інспектор, який мені інтерес…

— То вже ти сам знаєш. Хоч і я маю про це свою думку.

Ілієв мовчав. Я підвівся, закурив, потім поставив ногу на лаву і знову нахилився до Ілієва:

— Ти збрехав, Ілієв. І не раз. Казав мені, наприклад, що давно вже не бачив Танева…

Ілієв втупив погляд у землю.

— А я встановив, що близько місяця тому ти пригнав машину Танева на технічний огляд. Хто тобі передав машину? Як? По телефону?

— Її пригнав двоюрідний брат Танева, — пробурмотів Ілієв.

— Неправда. Танев особисто приїжджав. А вчора по обіді хто був у вас, двоюрідний брат Танева чи він?

— Нікого не було… — тихо мимрив Ілієв.

— Знову неправда. Продовжуєш лжесвідчити. До твого відома, я встановив ще й інше. Близько місяця тому Танев зробив спробу вбити Медарова. І це він намагався здійснити через третю особу. Другий замах був успішний, і здійснив його він, напевно, теж через третю особу. А оскільки ніхто з героїв, причетних до цієї історії, не може бути тією третьою особою, то, виходить, докази свідчать проти тебе…

Ілієв швидко підвів голову і злякано глянув на мене.

— Я непричетний до смерті Медарова. Непричетний…

— Можливо. Це ми з'ясуємо. Але заплутавшись у брехні, не думай, що так легко виплутаєшся.

— Я не маю нічого спільного із смертю Медарова, — повторив Ілієв так само злякано.

— Чи маєш що спільне, чи не маєш, доведуть факти. А тепер розповідай, поки ще сидиш на чистому повітрі. Ну, розповідай!

Ілієв знову підвів на мене очі, виповнені страхом:

— Боюсь я!

Я зітхнув й розвів руками:

— Отакої! Кого ти боїшся, чоловіче? Мене? Нас? Влади?

— Танева боюсь, — пробурмотів Ілієв, озираючись.

— І ще озирається… — зауважив я. — Чи, бува, хто не чигає на тебе в кущах? Ех, ти! Є, значить, люди, для яких і двадцяти років не досить, аби зрозуміти нарешті, що вони здобули свободу і їм нічого більше не загрожує.

Ілієв начебто заспокоївся, але все ще озирався неспокійно.

— Чи ти сповна розуму? — спитав я. — З одного боку — ми, держава, твоя держава, а з другого — покидьок Танев… І ти боїшся того покидька!

— Він не один… — пояснив Ілієв. — Весь час казав мені про це… Казав, що має людей, які зразу ж мене ліквідують, якщо він постраждає через мене… І я певен, що має… Він завжди водився з усякими темними типами… Ще тоді, до Дев'ятого вересня…

Цигарка обпекла мені пальці. Я закурив нову й кинув недопалок на доріжку.

— Слухай, Ілієв: ми краще знаємо, коли і з ким водився Танев. Маємо список усіх його людей. Мушу тобі сказати, що в основному це список покійників… Є кілька колишніх козарлюг, що сидять по мишачих норах, тихші од води й нижчі од трави… Танев один. Розумієш, сам-самісінький! І тільки через те, що лишився один, він шукає таких наївних, як ти, аби застрахати й використати у своїх цілях.

— Танев не використовував мене, — механічно промовив Ілієв. — Я не людина Танева…

— Але ж Танев був у тебе вчора. І ти це приховав од мене. «Жінка, — говорив, — напахчувалася одеколоном». Був у тебе вчора Танев чи не був?

— Був… — так тихо прошепотів Ілієв, що я ледве почув його.

— Чого приходив?

— Питав, де Медаров.

— Гм… Удавав, ніби не знає, що Медаров мертвий?