Богомил Райнов - Людина повертається з минулого

Шеф глянув на мене спокійними сірими очима й промовив рівним голосом:

— «Комета» — назва торговельного представництва, афери якого розглядалися на спеціальному процесі невдовзі після Дев'ятого вересня. [2] Дев'яте вересня 1944 р. — день визволення Болгарії від фашистського гніту. Саме після того процесу Медаров просидів майже двадцять років у в'язниці і тільки зо три місяці тому вийшов на волю. Це, звичайно, давня справа. Але деякі її подробиці вимагають пильнішої уваги до випадку. Втім, ти й сам зможеш зробити належні висновки. Переглянь матеріали і берись до діла.

Шеф легенько всміхнувся мені, мовляв: «Не зважай на службовий тон, ми ж друзі, тільки, будь ласка, іди собі, бо в мене ще багато справ». Як бачите — довгу думку висловлено короткою усмішкою, оскільки полковникові, як я вже казав, не до смаку багатослів'я.

Я встав, ґречно вклонився й вийшов. Ось тобі і троянди.

Надів плаща, ще мокрого від ранкового осіннього дощу, й насунув капелюха на самісінькі брови, а це означає, що я поринув у клопоти і настрій у мене не для твіста. «Отже, до роботи, друже!» — наказав я сам собі, швидко спускаючись сходами. Новий день, нові справи, нові успіхи. Учень схиляється над партою, аби дізнатися про особливості Ріло-Родопського масиву. Архітектор креслить проект модерної десятиповерхової будівлі. Бригада комуністичної праці береться до виробництва нової моделі верстата. А відданий вам Петр Антонов почне нове невелике розслідування.

Надворі, на мій подив, випогодилося. Туман розвіявся. По небу пливуть білі розірвані хмари, і через просвіти між ними на місто падають сонячні промені. Вітер сильний, але теплий, ніби віє від ТЕЦ «Надія». Коли до всього того додати, що я маю зустрітися з давнім приятелем, то треба визнати дообіднє сальдо не таким уже й кепським.

Мій давній приятель — дуже цікава людина і, між іншим, чудовий медик. Не робіть із цього поспішного висновку, ніби я нав'язую його вам у домашні лікарі. Проте це яскравий талант. Віртуоз. Паганіні аутопсії [3] Аутопсія — розтин трупа для встановлення причин смерті. досить милий чоловік, коли не зважати на те, що він завжди курить мої цигарки.

Недовга поїздка у трамваї, потім коротка прохідка, і ось ми в залі для аутопсії. Тут, піклуючись про делікатного читача, я просто перегорну дві сторінки технічних подробиць, кивну лікареві й покірно вийду в коридор. Покірно, бо тільки-но ми вийшли, як рука Паганіні безцеремонно полізла до моїх цигарок і довго порпалася в пачці, вишукуючи м'якшу, але не порожню.

— Ну, розповідай, — поквапив я, аби відвернути його від спустошливого заняття.

Судовий лікар не поспішаючи завершив аутопсію моєї пачки, затиснув зубами цигарку і красномовно поглянув на мене. Я зітхнув, підніс йому запаленого сірника й собі закурив. Паганіні з явним задоволенням випустив цівку диму і замість подяки пробурмотів:

— Псуєте всю справу, а потім: «розповідай». Якби ж то було що розповідати. Не могли ще вночі викликати мене на місце пригоди.

— А я там не був.

— Браво. Відколи ця раціоналізація: обходитися без огляду місця пригоди?

— Який там огляд! Людям здалося, що це нещасний випадок, і потерпілого зразу ж відвезли до лікарні.

— А що тобі заважає визнати це за нещасний випадок?

— Нічого не заважає. Хіба що педантизм. Природжений дефект, нічого не вдієш.

— Браво, — повторив лікар.

Оце «браво», проказуване з приводу й без приводу, єдиний дотеп у його лексиконі. Мій друг знову жадібно затягнувся цигаркою й додав:

— Тільки, хлопче, я теж педант і не можу дати тобі точного висновку, бо не маю ні найменшого уявлення, як лежав небіжчик.

— Зате маєш самого небіжчика.

— Можеш взяти його собі.

— Прошу, прошу! Хай уже лишається в тебе! — великодушно запротестував я. — Цигарок поперетягав у мене он скільки, а тіло одне… Дай мені тільки дані аутопсії.

— Дані, хлопче, такі банальні, що я міг абсолютно точно кваліфікувати цю історію, коли б не залишки педантизму…

— Гаразд, гаразд. Ближче до фактів.

— З усього витікає, що особа померла від розриву серця. Оскільки ж ти, як я здогадуюсь, шукаєш чогось іншого, то мушу тобі сказати, що алкоголь навряд чи був причиною смерті: по сорочці й жилетці небіжчика розіллято мастики значно більше, ніж випито…

— Отже? — нетерпляче запитав я, бо не терпів драматичних пауз.

— Смерть могла настати і без алкоголю, — байдуже відзначив лікар.

— Авжеж, — кивнув я. — Його зустрів знайомий, розповів страшну історію, а той і дуба врізав. Тільки навіщо було обливати його мастикою? Може, щоб оклигав після непритомності?