Ростислав Самбук - Буря на озері

Комарі кусали нещадно, і Шугалій відмахувався од них очеретиною.

— Ви, капітане, смачний, — пожартував Маковій, — бачите, над вами хмари, а на мене з лейтенантом — нуль уваги.

— Краще вже бути смачним… — Шугалій зміряв Володьку іронічним поглядом.

— Ніж таким шкелетом, як я?.. — зареготав Володька, нітрохи не образившись. Задер сорочку, поплескав себе по висмоктаному животу. — Отакої, — сказав Володимир Маковій і погладив себе по хребту. — Бо хребет через живіт промацується.

— І лящі тобі на користь не йдуть, — осудливо мовив Малиновський.

— А мені й так добре. Дівчата жирних не люблять. На великому пузі джинси не тримаються.

— Що ж, давайте дивитися й згадувати, — запропонував Шугалій. — Ваш намет де стояв?

Маковій вказав на осокір неподалік од берега.

— Під тим деревом.

— А човен?

— Ось тут. Трохи ліворуч. Ми залізний шворень забили й припинали до нього.

— Згідно з протоколом, складеним слідчим райвідділу міліції, — мовив Шугалій офіційно, — ви з громадянином Віктором Борисовичем Солнцевим уранці дев'ятнадцятого серпня виявили в Світлому озері за кілометр на схід від острова перевернутий човен ветлікаря Завгороднього.

— Але ж ми тоді не знали, що це човен Завгороднього, — перебив Маковій. — Просто човен з підвісним мотором догори дном плавав.

— Ви прибуксували його до берега й повідомили органи влади?

— Голову Вільхівської сільради.

— І нічого біля перевернутого човна не побачили?

— Анічогісінько. Це вже вдень, коли міліція почала потопельника шукати, тоді вони щось вивудили.

— Весло, — уточнив Малиновський.

— Так, — згодився Шугалій, — а напередодні, вісімнадцятого серпня, бачили когось на озері?

— Буря була. Хто піде?

— Я прошу вас пригадати, і це дуже важливо, вранці вісімнадцятого серпня, між п'ятою і шостою годинами, хтось проїжджав повз острів?

Володька задумався.

— Вранці вітер уже хвилю гнав, — почав пригадувати. — Ми збиралися спінінгувати, але яка ж риболовля в негоду? Почали юшку варити. Я рибу на березі чистив. Тоді й човен пройшов. До Вільхового, у той бік принаймні. Гойдало той човен, але йшов швидко.

— Скільки людей було в човні?

— По-моєму, двоє.

— Подумайте і пригадайте точно.

— Двоє.

— На якій відстані від острова пройшов човен?

— З Озерська до Вільхового йдуть по прямій. Близько кілометра від острова.

— Точно, — підтвердив Малиновський. Шугалій подивився на нього задумливо.

— От що, Богдане, — запропонував, — заводьте мотор і пройдіть повз острів на Вільхове. Так, ніби йдете з Озерська. А ми звідси подивимось.

— Сьогодні видно краще.

— Зробимо поправку на видимість.

Малиновський розвернув човен, дав повний хід, і він наче став дибки. Справді, Завгородній мав хорошого човна, та й мотор після ремонту працював безвідмовно. Олекса ще вчора передав ключ Малиновському. Натякав, що день у нього вільний — Ніна збиралася з батьками до когось на іменини, але Шугалій все ж ввічливо відмовив йому. Мовляв, хай краще допомагає тітці по господарству.

Човен став уже цяточкою на обрії — Малиновський гнав його тепер до Вільхового. Поступово човен збільшувався, і на чистому небі чітко вимальовувалися його обриси.

— Бачите, видно, що лише один чоловік! — Маковій прикрив очі долонею, уважно вглядався в далечінь.

— Точно, — згодився Шугалій, — тепер видно.

— Я навіть побачив тоді — в їхньому човні був велосипед.

— Ну?.. — не повірив Шугалій.

— Точно кажу: блищало щось на сонці. Придивився — на носі велосипед.

— Звичайно, блищатиме — багато нікельованих деталей.

— Я ще подумав, для чого велосипед везти через озеро?

— Всякі бувають забаганки в людей… Але ж як він міг блищати, коли була буря?

— Вітер гнав хвилю, але не дощило. Зранку було сонячно. І потім, до середини дня, поки не нагнало хмари. А дощ пішов уже ввечері, коли вітер ущух.

— У що були одягнуті люди в човні?

— Хіба можна роздивитися?

— На жаль, не можна, — зітхнув Шугалій. — Я думав, вони йшли ближче до острова.

— Приблизно на такій же відстані, як зараз Малиновський.

Шугалій подумав, що з човна теж не могли не помітити людей на березі. Отже, злочинець почекав, поки човен віддалиться від острова, і лише тоді вдарив Завгороднього. Кілометрів за два звідси — потім течією потопельника знесло південніше.

Але велосипед? Чому в човні був велосипед? Олекса Завгородній їздить на велосипеді, отже, велосипед Андрія Михайловича не зник.