Ростислав Самбук - Буря на озері

Він таки мав рацію, і Шугалій віддав належне і солоним рижикам, і справді смачним помідорам.

Нараз Федір Антонович підхопився.

— Борщ готовий, — мовив упевнено. Звідки він дізнався про це, так і залишилося для Шугалія загадкою, але справді у дверях з'явилася жінка з величезною фарфоровою супницею. Вона поставила її посеред столу на приготоване місце, усміхнулася Шугалієві й представилась сама:

— Софія Тимофіївна.

Шугалій підвівся, не знаючи, виходити йому з-за столу, щоб потиснути руку господині, чи просто вклонитися, але вона сама розв'язала його сумніви.

— Сидіть, будь ласка, у нас без церемоній, завжди раді гостям…

— І загодовуємо їх! — сміялася Ніна весело.

— Краще б уже помовчала, — сердито блиснула на дочку очима й знову всміхнулася Шугалієві: — Дієти не визнаємо й вам не рекомендуємо. — Взяла його тарілку й почала насипати борщ. — Яке ж це життя без їжі?

Шугалій з цікавістю дивився, як спритно орудує вона ополоником. Від Софії Тимофіївки віяло домашнім затишком і спокоєм, мабуть, вона була абсолютно переконана в тому, що її спосіб життя — найкращий, і ніхто б не переконав її у протилежному.

Капітан подивився, як шепочуться, не звертаючи уваги на закуски й борщ, Ніна з Олексою, як недбало колупає виделкою Олекса солоний рижик, найкращий гриб у світі, і йому стало смішно. Але все ж охоче доїв борщ.

— Ще тарілочку? — помітила його апетит Софія Тимофіївна, але Шугалій відмовився. А Федір Антонович попросив добавки, однак, сьорбнувши з ложки, поклав її й запитав у Ніни:

— Ти знову не їстимеш?

— Ми ж домовились, тату…

— І як ви житимете?

— А ми пельмені в пачках купуватимемо, — не без іронії відповів Олекса, проте Федір Антонович не сприйняв цього тону.

— Хоч відправляй з вами тітку Олену…

Олекса перезирнувся з Ніною.

— Весілля відкладається, ми ж домовились. До грудня.

— А як тітка Олена?

— Вона згодна на все.

— Але ж ви не можете жити в гуртожитку.

— Знімемо кімнату.

— І ніяких перспектив?

— Так. Навряд чи скоро дадуть квартиру.

— Отож тулитиметесь по кутках…

— Яке це має значення? — невдоволено втрутилася Ніна.

— Овва, дитино моя! — сплеснула долонями Софія Тимофіївна. — Воно, звичайно, замолоду… Але не мати свого гніздечка!

— Кооперативного, трикімнатного гніздечка! — посміхнувся Олекса.

— А я, прошу тебе, не сміявся б. — Федір Антонович сьорбнув борщу невдоволено. — Життя треба одразу влаштовувати.

— Якось влаштується.

— Все якось, якось… — Федір Антонович проковтнув ложку борщу, набрав іще, та вилив назад. — Я до того, що є покупець на будинок…

Олекса подивився на нього нерозуміюче.

— Який будинок?

— Ваш.

— А тітка Олена?

— Візьмете з собою.

— Але ж тут усе її життя! Сад і квіти…

— Життя, хлопчику мій, це така штука…

— Тітонька ніколи не згодиться.

— Якщо ти не попросиш.

— І ви хочете, щоб я позбавив її всього?

— Я нічого не хочу, — раптом розсердився Федір Антонович. — Я тільки знаю, що і вам було б краще з Оленою Михайлівною, і їй з вами. Вона любить тебе й буде щаслива.

— Ми приїжджатимемо до неї влітку.

— Наче в нас мало місця? — обвела рукою навколо себе Софія Тимофіївна. — А тітці Олені буде сумно одній. Та й для чого їй такий будинок?

— Нехай сама вирішує.

— Але ж половина будинку належить тобі.

— Ні, — зрозумів її Олекса, — я не піду на це.

— Шкода, покупець хороший, — зітхнув Федір Антонович, — де ще такого знайдеш? Але ж тобі видніше. Давай, мати, вепря, бо наш гість… — обернувся до Шугалія, — скоро помре з голоду. І не забудь брусничне варення. Без брусниці вепрятина, прошу вас, зовсім несмачна.

Шугалій розвів руками на знак своєї цілковитої необізнаності в такому делікатному питанні, а Федір Антонович вибачився за нецікаві для гостя розмови. Вепрятина справді виявилась смачна, Шугалій спіймав себе на думці, що не відмовився б ще від шматка м'яса, та рішуче відсунув тарілку.

Федір Антонович запропонував завершити обід кавою. Чесно кажучи, Шугалієві більш смакував би компот, поданий дітям, але якось не схотів принизити себе в очах Федора Антоновича й погодився на каву.

Діти, допивши компот, побігли в сад, Софія Тимофіївна пішла варити каву, а Федір Антонович запропонував гостеві перейти до кабінету. «Зовсім як у кращих домах Лондона», — подумав Шугалій, але нічим не виказав свого справжнього ставлення до смаків господаря й пройшов за ним до сусідньої кімнати.