А тут навіть у передпокої лежить товстий китайський килим з химерними квітами — ось тобі й районний аптекар!..
Шугалій подумав, що Федір Антонович притримує дефіцитні ліки й має з них якийсь навар, але одразу засоромився своєї думки — його зустрічають, як найпочеснішого гостя, й годуватимуть обідом, а він уже почав підраховувати прибутки господаря…
На порозі кімнати, з якої пахло чимось смачним, стояла Ніна. Вона усміхалася їм, мало не випромінювала з себе радість, Шугалій не одразу збагнув, що ця радісна усмішка має цілком конкретного адресата, але, навіть усвідомивши свою помилку, не міг розлучитися з ілюзією, що хоч якась дещиця Ніниної приязні належить йому.
Дівчина була одягнена в простеньку сукенку — штапельну чи бавовняну, — синю в білі горошини, обшиту по вирізу мереживом. Чи то сукня личила Ніні, чи то дівчина була така гарна, що могла не звертати уваги ані на фасон, ні на моду, але Шугалій замилувався нею — Ніна помітила це, зашарілася, але не дуже, мабуть, звикла до захоплених чоловічих поглядів.
Велика кімната на першому поверсі, де сервований для обіду стіл, теж була обклеєна шпалерами — блідо-рожеві квіти на світлому фоні, а на тумбочці біля вікна у кришталевій вазі стояли білі й рожеві гладіолуси, вони немов підкреслювали витонченість візерунків на стінах, і Шугалій здогадався, що саме такі, ніжних тонів гладіолуси, поставила тут Ніна, а може, й господиня будинку має витончений смак.
Капітан пошукав очима, виглядаючи її, але не знайшов. Замість господині побачив Федора Антоновича, який перебирав пляшки в дзеркальному, освітленому електричними лампочками барі серванта. Коли Бабинець відлучився, капітан так і не помітив, але факт залишався фактом — Федір Антонович устиг одягнути домашню куртку, розкішну вистьобану куртку з темно-зеленого атласу; гладенькі шалеві борти робили її ще імпозантнішою, і сам Федір Антонович якось посоліднішав, а усмішка в нього стала поважнішою. Хоча, відзначив Шугалій, водночас куртка сковувала його рухи — видно було, що він не часто одягав її, мабуть, лише в урочистих випадках, принаймні подібних до сьогоднішнього.
— Прошу вас, — Федір Антонович не без пихи підняв гранчасту пляшку з довгою шийкою, — є віскі, справжнє шотландське віскі й лід до нього. Олекса, здається, не проти, особисто я віддаю перевагу горілці з перцем, а що вам смакує, Миколо Костянтиновичу?
Шугалій зрозумів, що господар напрошується на комплімент, — він уважно роздивився пляшки в барі, поклацав язиком, торкнувшись пляшки, на етикетці якої біг кудись у своїх справах меткий шотландець у червоному фраці.
— «Джонні Уокер»! Це фірма! Якщо можна?..
— О, боже мій, для чого ж усе це тут стоїть? — заметушився Федір Антонович. — Дозвольте, я вам з льодом, бо содової в нашому закуті…
Шугалій узяв спітнілу пляшку й відсьорбнув ароматного, з ледь помітним присмаком самогону, напою. Федір Антонович стояв обличчям до вікна, і лише тепер Шугалій зрозумів, чим здивував його господар: у нього були білі очі. Навдивовижу прозорі, здавалося, крізь них можна побачити, що робиться за Федором Антоновичем, і навіть дивно було, як можна було щось бачити очима, які не відбивають світла.
Але Федір Антонович бачив, і бачив непогано, бо дочекався, поки Шугалій відіп'є зі склянки, й підлив йому віскі.
— За наше знайомство, — підняв келих, — приємне знайомство, бо Нінуся розповідала, як ви виручили їх того вечора під клубом від клятих батярів.
Він вказав Шугалієві на стілець і сам сів поруч, одразу заволодівши його тарілкою.
— Мушу признатися, — мовив зі сміхом, — що в цьому домі, прошу вас, люблять попоїсти. Я сам не цураюся плити й зовсім не соромлюся цього. Бо певен, що дичину, наприклад, може готувати тільки чоловік. Ну, як би це вам пояснити? Дичина потребує гостроти, вина чи оцту, перцю й іноді прянощів, навіть запах тут має значення, а жінки з їхньою схильністю до солодкого та парфумів навряд чи зможуть приготувати її. До речі, сьогодні в нас вепрятина. Звичайно, не те, не те… Морожене м'ясо — це вже не те… — Випнув губи й осудливо помахав у повітрі довгими, порослими рудим волоссям пальцями. — Не те, а все ж… Дичина, це, я вам скажу!.. — Видно, не знайшов слова, яке належним чином змогло б передати його ставлення до дичини, бо просто поцілував кінчики пальців. — А поки прошу вас покуштувати оцих помідорів. Ранішнього посолу, з часником і селерою, і в дубовій бочці. — Федір Антонович узяв двома пальцями велику червону сливку і, примружившись, висмоктав її, залишивши зморщену шкірочку. — Помідори гарні тільки з дубової бочки, до речі, огірки теж. Дозвольте, я наллю вам ще чарочку під грибочки. Візьміть з тої тарілки, прошу вас: солоний рижик — найкращий гриб, боровик у порівнянні з ним…
Читать дальше