Владимир Кашин: День народження (на украинском языке)

_Еврика_ (затримуючи Таню). Перестань скиглити. Знаєш, скiльки всього народилося людей на землi? Понад вiсiмдесят мiльярдiв...

_Магнiтофон_ (перебиваючи). Тебе не душить ночами власна ерудицiя?

_Еврика._ ...А в наявностi тiльки п'ять. Господь-бог недарма робив усякi потопи, вiйни, мори. Iнакше нам сьогоднi нiде було б ногою стати.

_Таня._ Його вбили ми, а не господь-бог.

_Еврика._ Що значить "ми" ? Це все одно що сказати: "Його вбили жителi нашого мiста". "Ми" давно треба викинути з ужитку. У двадцятому столiттi немає "ми", за яким усе ховається. Є чотири мiльярди "я" i жодного "ми". (Суворо). Якщо маєш на увазi когось конкретно, то кажи. Маєш?

_Таня._ Так...

Мовчанка.

_Еврика._ Що ти сказала? Я не дочув. Повтори!

Таня мовчить.

_Магнiтофон._ А й справдi, може, не слiд сьогоднi... у день смертi...

_Санько-Чорний._ Але ж i поминки зараз можемо зробити. Давайте вип'ємо. Мертвих - у землю, живих - за стiл!

_Еврика_ (наливаючи у чарки). Пiк народжень i пiк смертей спiвпадають у часi, пiд ранок... Отже, кожний, хто приходить з туманної вiчностi у живий свiт, витiсняє когось у вiчнiсть. Сьогоднi прийшов у свiт Денис Веприк. (До Геннадiя). А ви так i не випили!

_Майя._ Я теж бiльше не хочу.

_Санько-Бiлий._ А я вип'ю. Еге ж, Еврико?

_Магнiтофон_ (до Санька-Бiлого). Тобi - через одну.

_Санько-Бiлий_ (благально). Дай, Еврико!

_Геннадiй._ Не треба малому.

_Санько-Бiлий_ (зло). Менi вже скоро шiстнадцять!

_Еврика_ (наливає чарку). Нехай. Вiн у нас теж людина.

_Майя_ (до Танi). А все ж таки, Таню, про кого це ви?..

_Лада._ Досить! Бiлий, заграй краще.

_Санько-Бiлий_ (бере гiтару i починає понуро наспiвувати). "Iду за пивом в магазин, секу стейцовий лимузин... Виходить з нього американськая Венера..."

_Еврика._ У всьому винен Денис... Не треба було запрошувати цього типа до столу. (До Санька-Бiлого). Бiлий, вирубись!

Санько-Бiлий слухняно вiдкладає гiтару.

_Денис._ Хлопець уже в хатi був... Сусiда все ж...

_Еврика._ А взагалi, що сталося? Чого зчинилася буча? Ми нi в чому не виннi. Хтось потiм пiдколов хлопця на танцмайданчику, а ми гриземося. Нiхто з нас нi в чому не винен - ми тiльки випхали його в шию з хати. I все. Звичайно, жаль, але що вдiєш...

_Таня_ (не сiдаючи за стiл, раптом). Нiж був з рiзьбленою ручкою!

Гнiтюча пауза.

_Санько-Чорний._ Ну й що?

_Таня._ З рiзь-бле-но-ю!

_Денис._ Ти що, з тину впала?!

_Магнiтофон_ (сам до себе). Нi! Це неможливо...

_Денис_ (розгублено). Мої ножi усi на мiсцi. На ременi.

_Геннадiй_ (тихо). Одного не вистачає.

_Денис_ (пiдхоплюється i бiгає по кiмнатi, шукаючи нiж). Може, вiн у столi...

Усi мовчки стежать за ним.

_Геннадiй._ Не шукай. Його в квартирi немає.

_Магнiтофон_ (до Танi). Звiдки ти взяла, що iз рiзьбленою ручкою?!

_Таня._ Медсестра сказала.

_Денис_ (кричить). Хто брав нiж?!

Усi мовчать.

_Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?

_Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...

_Геннадiй._ Не сварилися?

_Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!

_Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...

_Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.

_Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..

_Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!

_Геннадiй._ А на танцях?

_Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!

_Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.

_Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...

_Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).

_Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!

_Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?