Андрей Гуляшки: Спляча красуня

— Ти вже вивчив мою фонотеку? — зайшовши в кімнату і ставлячи на стіл тацю з кавою, спитав Авакум. На ньому був елегантний темно-коричневий костюм.

— Яку фонотеку? — здивувався я, озираючись на всі боки.

Він усміхнувся, як завжди, поблажливо-лагідно і, поклавши руку мені на плече, підвів до книжкових полиць. До них було добудовано з того самого дерева і в тому самому стилі вузьку шафу із заскленими шухлядами — вона сягала аж верхньої полиці і створювала враження єдиного цілого.

Не слід забувати, що я всю ніч їхав і деякі дрібниці, звичайно, пройшли повз мою увагу.

Авакум висунув кілька шухляд. Одні з них були набиті фотографіями, інші — кіноплівками, і на всьому цьому стояли сигнатурні літери та цифри і ще якісь знаки, схожі на літери грецької абетки.

Він запропонував мені вибрати першу-ліпшу літеру. І я ' назвав «ф». Мабуть, слово «фантазія» промайнуло в моїй голові, і я несвідомо обрав літеру «ф».

— Чудово,— кинув мені Авакум. З усього було видно, що він справді задоволений моїм випадковим вибором.

«На які тільки химери не марнують свій час виняткові люди»,— подумав я і відчув глибоке задоволення від того, що в мене звичайний і постійний характер.

Справді, я мав на селі сачок ловити метеликів, але одна річ — ганятися за крилатими квітами і зовсім інша — віддавати весь свій час фотофокусам.

— Тут є знімки людей, прізвища яких починаються на літеру «ф». Зрозуміло, то особи, до яких я виявляю так звану професійну зацікавленість. А також знімки речей — ось безшумний пістолет РК-59... І череп, пробитий спеціальною кулею з цього-таки пістолета. Бачиш, яка вузька і рівна пробоїна?.. А ця плівка особлива. Вона може зачарувати. Хвилинку!

Він почав заправляти плівку в кінопроектор. Я зціпив зуби, приготувавшись побачити інші травми, заподіяні спеціальною кулею,— пробиту стегнову кістку або, можливо, продірявлений шлунок.

Поки я чекав, Авакум запнув на балконних дверях штори і в кімнаті посутеніло. Потім він дістав з шафи валізку і, добувши звідти магнітофон, став налагоджувати його.

«Зараз, можливо, я почую специфічний тріск розтрощеної стегнової кістки»,— подумав я. Адже то була спеціальна куля.

Я тихенько зітхнув і приготувався слухати.

Спершу долинув ледь чутний шурхіт стрічки, а тоді полилися звуки, що, здавалось, линули з гущавини якогось казкового лісового царства, осяяного ніжним чарівним світлом... На стіні над каміном, що правила за екран, постали скелі й страшенно зігнуті, з розчепіреними гілками дерева, таємничі гірські пустки... І зараз же, танцюючи, з'явились, наче з небуття, відьми та чорти, а серед них Арієль і Оберон, Пук і Прекрасна Фея [Персонажі з балетної сцени «Вальпургієва ніч» в опері Ш. Гуно «Фауст»]...

Почалась «Вальпургієва ніч».

Як це було чудово! Я міг би слухати й дивитись без кінця. То були мої студентські роки, гальорка, перші захоплення й перші сумніви. То була безтурботна юність, переді мною стояв світ, який я збирався об'їздити вздовж і впоперек... То були перші біляві кучері, перша усмішка, перша щаслива безсонна ніч...

Якийсь механізм клацнув, і од видінь Вальпургієвої ночі на стіні лишилась тільки сіра пляма. Урвалась і чудова музика.

— Літера «ф». Фауст. Балетне інтермеццо,— холодно промовив Авакум.

Він підняв штори, і по кімнаті знов розлилося тьмяне світло дощового дня.

— Зараз я покажу тобі Прекрасну Фею. Ось вона,— і він подав мені довгастий знімок.— Літера «М». Марія Максимова. Ти чув це ім'я?

Я признався собі, що чую це ім'я вперше. Не всі імена вчасно доходять до Триградського краю, та й радіо я не мав, щоб слухати культурні новини. Звичайно, я не дуже шкодував, що не чув про існування цієї зірки зі столичного балету, але промовчав про своє цілковите невігластво у цих справах. А щодо фотографії, то не стримався.

— Яка красуня! — вигукнув я.

Прекрасна Фея справді втілювала в собі щось чарівне, найвимовніше свідчення — її очі. Вони були напрочуд гарні, але дивились безцеремонно, були молоді, але ховали в собі досвідченість зрілої жінки.

— Ну як, подобається? — поблажливо всміхнувся Авакум, поклавши фотографію на місце.

Але я вже встиг стримати перше захоплення і, застромивши руки в кишені, знизав плечима.

— Вродлива,— відповів я.

Про Прекрасну Фею ми більше не говорили.

Згодом Авакум повів мене в музей, де він і досі працював позаштатним реставратором. Крізь готичне вікно в майстерню лилося холодне, сумне світло. Ніколи раніш я не бачив тут стільки уламків — розбитих амфор, келихів та гідрій, шматків статуеток, мармурових плит зі стертими написами — не було вільного місця на цьому кладовищі античної слави.