Андрей Гуляшки - Спляча красуня

Харі заробляв добре, але витрачав гроші дуже ощадливо, був навіть скупий і, здавалось, мав лише одну пристрасть — карти. Вони були його злий фатум, і не тому, що він надто азартно грав, а тому, що вдавався до махінацій, суворо засуджених мораллю картярів. Коли гравці викривали ці махінації (а таке траплялось раз у раз), то гра, звичайно, закінчувалася скандалом.

Махінації були його манією, його внутрішньою потребою. А втім, певною маніакальністю відзначався і дядько Харалампія, поважний доктор фізико-математичних наук. Він, коли не писав статей або підручників, використовував кожну вільну часину, розв'язуючи математичні ребуси. Вчений передплачував спеціальні зарубіжні часописи й постійно листувався з редакціями. Інколи сам складав ребуси з інтегральними та лінійними рівняннями, які навіть Авакумозі не завжди вдавалося розшифрувати.

Взагалі схильність до маніакальних захоплень була властива всьому їхньому родові. Покійний батько Харі, за фахом іхтіолог (всі вважали його серйозним і відданим науковим працівником), теж не був позбавлений химер. Під час відпустки чи в дні свят він надівав ранець, але вирушав не в поріччя, не на морський берег, що відповідало б його науковим інтересам, а блукав по дрімучих лісах, по монастирях та занедбаних каплицях, шукаючи старовинних бронзових свічників, іржавих замків та напівпрогнилих фрагментів олтарних іконостасів. Під час однієї такої подорожі по горах Странджі його вкусила гадюка, і він помер. Ось чому я думаю, що в них у роду з психікою не все гаразд. Одна річ бути ветлікарем дільничного масштабу і на дозвіллі ловити барвистих метеликів, і зовсім інша — бути іхтіологом, а збирати старі замки...

Так я думаю. А тепер мені хочеться сказати кілька слів про Прекрасну Фею. Я людина не романтична, але як виняток — бо інакше не можу,— дозволю собі поетичне порівняння. Прекрасну Фею можна порівняти за ніжністю з водяною лілією, а за жвавістю та гнучкістю — з пустотливим білим козенятком мого приятеля діда Реджепа. Це була якась чарівна квітка з Магометового раю правовірних, створена багатою фантазією східних поетів на славу ласолюбного аллаха. Така була Прекрасна Фея — водночас і лілія, і козенятко, але насамперед — жінка.

Та вона в житті зазнала багато лиха. Перше нещастя сталося, коли їй сповнилось вісімнадцять років. Її тільки-но призначили стажисткою в театр оперети і помічник диригента запропонував їй проїхатися з ним у його машині до Золотих мостів. Він був непоганий шофер, але відвернувся на мить (певне, думав про якісь свої контрапункти), і сталась аварія. Неуважність — то велика, а інколи й згубна вада водія. Не можна думати про різні гами, такти і контрапункти, сидячи за кермом.

Коли ж Прекрасній Феї минуло двадцять років, вона вийшла заміж за відомого інженера, який керував великім будівництвом. Він був років на тридцять старший за неї, і кажуть, було зворушливо дивитись, як молодість і зрілість закохано простували поруч. Та незабаром після весілля інженер несподівано помер.

Отже, життєвий шлях Прекрасної Феї не був усипаний трояндами. Але вона трималась мужньо. Жодного разу я не бачив цю жінку скорботною чи хоча б сумною, в похмурому туалеті. Навпаки, вона одягалась барвисто і наполягала, щоб навіть Харі носив жовте пальто.

Ось у який особливий світ увів мене Авакум. Серед цих людей з химерними звичками я здавався дуже прозаїчним. Та воно і справді так — інакше навряд чи я досяг би успіхів у ветеринарній справі. Людина з химерними звичками напевно не доб'ється успіхів у боротьбі за високі надої молока.

Той перший вечір, коли Авакум привів мене в гості до професора, промайнув наче сон літньої ночі, хоч закінчувався листопад і мрячив докучливий дощ.

Колишній кок приготував чудові шніцелі, а Харі вийняв з глибоких кишень свого демісезонного пальта дві пляшки витриманого червоного вина. Потім удвох з Авакумом вони перенесли поважного професора на руках до їдальні. Це було зовсім неважко, бо старий важив не більше п'ятдесяти кілограмів. Прекрасна Фея поцілувала професора в щоки і під час вечері слугувала йому, мов рідна дочка. Попри хворобу, професор був весела і втішна людина, розповідав старі анекдоти, а потім, по-старечому розчулившись, подарував своїй майбутній невістці гарний золотий перстень з мініатюрним смарагдом. Усі ми заплескали в долоні. Прекрасна Фея обняла старого і сплакнула в нього на грудях з радощів, а колишній кок заграв на старій гармонії церемоніальний марш моряків.