Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

— Добре, що ти прийшов. Поруч вільна кімната, порозмовляємо.

— Болеку, що це лиця на тобі немає? Поручник Пшибила привіз новини з Вроцлава? Розказуй! — нетерпеливився Пйотр, сідаючи коло письмового столу в маленькій кімнатці.

— Можу тобі нарешті розповісти про наслідки розслідування. Не остаточні ще, бо не вистачає багатьох деталей. Найважливіше: знайшли керівника! Заарештовано Марисю Марціняківну. Це вона, власне, й заправляла усім.

Пйотр зірвався рвучко з місця:

— Неможливо! Це дівча з наївним поглядом? Жартуєш! Не вірю!

— Так, це правда. Вже давно була у нас така думка, але, як тобі я вже колись казав, ця роль абсолютно не пасувала до її молодого віку. До останнього дня ми гадали, що вона один із виконавців завдань, але аж ніяк не шеф…

— І вона відразу зізналася в усьому?

— Не перебивай. Слухай, як все було. Так, зізналася швидко, переконавшись, що маємо в руках незаперечні докази її вини. Мовчанка або викручування нічого не дасть. Звичайно, поки що то загальні зізнання. На подробиці маємо час, і цим займеться вже Вроцлав. Пшибила і я виконали доручене нам два роки тому завдання — знайти тих, хто знищує історичні пам'ятки, застукати їх на гарячому.

Марціняк перед війною був у темно-синій поліції [2] Так в народі називали поліцію під час гітлерівської окупації Польщі. , під час окупації брав активну участь у ліквідації не одного гетто в бялостоцькім воєводстві. Після війни перебрався з сестрою на возз'єднані землі [3] Землі, що після тривалого німецького панування возз'єдналися з Польщею в результаті перемоги над фашизмом. і тут одружився з місцевою дівчиною. Спочатку жили у Вроцлаві, пізніше переїхали до Олесніци. Марися має родичів у ФРН, їздила туди двічі. Випадково стало відомо, що й вона співробітничала у війну з гестапо. В час другої поїздки за кордон взяла з собою молоденьку братову дочку. Дівчину заманив буржуазний світ, вона забажала зостатися там, але гостям з Польщі запропонували спочатку заробити грошей, котрі чекатимуть на них за кордоном. Спершу акціями знищення пам'яток мала керувати дружина Марціняка, вона тоді працювала кур'єром у Шльонському музеї у Вроцлаві. Розказувала, що в якому залі зберігається, залишала незамкненими вікна, через які вночі пробиралася невисока щупленька Марися. Та й з будинків, куди приходила допомагати по господарству, зникали цінні речі? Родина жила дуже скромно. Важко було запідозрити її в якихось нелегальних прибутках. Досі ми завжди стрічалися з тим, що за працю для ворожих нам служб у ФРН люди отримують великі гроші, і це виявлялося хоча б у тому, як одягалися жінки. В Олесніці сім'я Марціняків тривалий час вела спосіб життя, що не викликав підозри. Він працював тимчасово, як некваліфікований робітник, дружина — на пошті, а Марися вчилася. Часто моя мати позичала їм гроші, бо видно було, що бідують. Гамбурзький центр побачив, що дружина Марціняка не годиться для такої роботи. Замало інтелігентна, та й взагалі не має можливості пробиратися до важливих і цінних реліктів. Та Марися не хотіла відмовитися від роботи і взяла ініціативу до своїх рук. Почала шантажувати брата, знаючи його минуле, зробила з нього пасивного виконавця своїх планів. Ти, може, пам'ятаєш торішні описи у Болеславці й Злоторії, коли було зроблено кілька археологічних відкриттів?

— Так. Наша кафедра після того продовжує там пошуки. Це ж тоді стався випадок знищення скринь з реліктами, так?

— Так. То робота Марціняка. Кілька годин тому він зізнався. Сам. Ми не питали. Думав, що знаємо. Ми ж тільки підозрювали.

— Мушу перебити, Болеку. Ти розповідаєш непослідовно. Востаннє я бачив Марисю, як вона вчора виходила з тобою. Ти вже тоді все знав про неї? Провів її додому чи сюди?

— Треба було з цього й почати. Сумна то була прогулянка. Водій вже докладно описав її на допиті. Від сержанта Мартулі я отримав відомості, що дружина Марціняка дуже жваво листується з ФРН. Працює на пошті, сама й забирає листи, тому й ніхто про це не знав. Відомо мені було іще дещо про Марисю. Була у Немодліні, коли зникли ліхтарі, відразу після цього виїхала до Львувека. Йдучи з нею вчора, я ніс у портфелі твій фотоапарат, на якому, мабуть, були сліди її Пальців. Почував себе гидко. Арешт був завчасним; була ще надія, може, то помилка, бо, скажу відверто, дівчина мені подобалася. Значно приємніше бачити злочинця в особі брутального чоловіка, ніж молодої жінки. В певний момент я звернув увагу, що вона нервується, а її соромливість штучна. Попрохав, щоб зайшла зі мною до кафе на ринку за сигаретами. Не мав дрібних, а буфетниця вже здала касу. Спитав у Марисі, чи не може розміняти мені сотню або позичити десять злотих. Квапливо одказала, що не має грошей, а я зауважив, як рвучко притискує сумочку до себе. Блискавично подумав: щось ховає. Вийшли з кафе, і на вулиці я несподівано зажадав, щоб розкрила сумочку. Вона кинулась тікати! Що ж, я легко наздогнав її, вирвав сумку, а в ній лежав револьвер! На жаль, то були вже не припущення.