Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

— Так, при світлі ліхтаря працювати небезпечно. Запалимо свічки. При кращому освітленні можемо всі працювати. От тільки ці вікна… — забідкався Пйотр.

— Є ковдри! Ну звичайно, тільки на мене й можна завжди розраховувати! Я тут коло каплиці знайшов кімнатку і в ній влаштував лабораторію. Там є вода. В ній залишились ковдри, мабуть, ще ніхто не забрав їх… Піду по них, — Гжегож мигнув ліхтарем і щез, як мара.

Залишилися вони самі, оточені темною пусткою… Пйотр обійняв Моніку. Настрій був неприємний. Чорні тіні дерев повзали по маленьких шибках вікон. Вона тривожно пригорнулась до нього. Він цілував у пітьмі гладенькі щічки дівчини і теплі, жагучі вуста. Густий морок вже не був таким грізним, змінився в привітну темряву.

— Гоп, гоп! — голос фотографа повернув їх до дійсності. — Є ковдри, є гасова лампа. Зовсім про неї забув. Буде чудове освітлення! До діла, братці конспіратору!

Підбадьорені запалом Гжегожа, вони блискавично позатуляли вікна, запалили свічки і лампу. Справжня ілюмінація! Заходилися жваво оббивати штукатурку навкруг величезного мармурового каміна. Свіжий тиньк Пйотр уже відколупав, нічого за ним не таїлося. Звичайна собі цегла, далі — шари старого міцного муру. Жодних схованок. Працювали, не зважаючи на шум, стукіт молотків і гупання в масивну стіну. Мармурові плити виявилися неймовірно товстими, і хоч оббили вже чимало штукатурки, їх не можна було зсунути з місця.

— Як примуровані, — втомлено відсапувався Гжегож. — Хоч би одну від стіни одірвати! На якого дідька пообкладали їх збоку штукатуркою? Хіба щоб зіграти з нами дурний жарт.

— Спочиньмо, — Пйотр випростав згорблені плечі й глянув на годинник. — Знаєте, дорогі мої, вже за першу. Незабаром і світатиме.

Вкрай стомлена, Моніка сіла на підмурок каміна й запалила сигарету. Пйотр, чистячи свою люльку, нервово постукував нею по впертому каміну.

— Дивний звук, — пробурмотів. — Порожнеча?

— То ж порожня люлька, — кинув Гжегож.

Всі весело засміялися.

— Нас охоплює дивна манія: коли злегка постукати — порожньо, а починаємо гатити в стіну — вона здається суцільною.

— А може б, отаким способом? — запропонував Пйотр.

Глянули на нього здивовано. А він підійшов до стіни й почав натискати плечима на камін. Звичайно, безрезультатно. Вибрав серед інструменту невелику кирку й підважив знизу одну з плит, по яких стукав люлькою.

Піддалася легко. Під натиском відкрилася вузька темна щілина.

— Одначе схованка! — вигукнув захоплено Гжегож.

Спільними силами посунули плиту ще на кільканадцять сантиметрів. Щілина розширювалася, видно вже було неширокий вхід до якогось коридора. Перезирнулися між собою, вдоволені й горді.

— Добрий ви маєте нюх, — з повним визнанням ствердив фотограф.

— Ну, що ти на це, Моніко? Мовчиш? А зараз побільше світла й міцних нервів! — Пйотрів голос звучав схвильовано.

— У мене ліхтарик, ходімо, — нетерпілося Гжегожеві, який зазирав у темну щілину.

— Е, ні. Негоже псувати смак відкриття. Увійдемо туди при хорошому освітленні. Може, засвітимо гасову лампу? Гжегож йтиме першим, він заслужив як першовідкривач плями.

— В нас тепер настрій, як у романі! — нервово засміялася Моніка, тремтячи від емоцій.

Фотограф без труднощів проліз у вузький отвір. Волога задуха війнула в лице. Пйотр обережно подав йому лампу й насилу просунув своє тіло через не дуже широку щілину. Моніка захотіла увійти останньою.

У жовтому світлі лампи зорієнтувалися, що потрапили до вузького покрученого коридора.

— Натрапили ми на вхід до замурованих галерей Моніки, — захоплено мовив Пйотр, уважно розглядаючи стіни і склепінчасту стелю. — Але це, здається, не кінець. Ходімо!

Гжегож підняв лампу вгору й рушив першим. Вузький коридор, холодний і вологий, раптом завертав ліворуч. Одразу ж за поворотом фотограф об щось спіткнувся й розтягся на підлозі. Лампа вислизнула з рук, скло розлетілось в скалки. Проклятий гас спалахнув полум'ям. На якийсь момент блискуче сяйво освітило коридор. На підлозі, серед вогню, лежали втрачені скарби! Старі ліхтарі й замшілі плити з орлами! Однак в'їдливий дим швидко заповнював прохід.

— Моніко, виходь, хутчій виходь! — крикнув Пйотр і сильно підштовхнув приголомшену дівчину до виходу.

Ледве вибралися навпомацки назад, брудні, закіптявлені.

— Ви бачили? Ліхтарі! І ще щось! От, лихий дідько, об що це я так стукнувся! Коліно розбив! Зате — відкриття! — вигукував безладно Гжегож, стогнучи від болю.