Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

— Ви помиляєтесь. Ще завчасно розкривати карти. Вже з рік на території обох наших воєводств діються речі, які складають окремі ланки одного ланцюжка, та от його ніяк і досі не можемо скласти докупи.

— Це загальні фрази. Знову гладенькі загальні фрази, дорогий поручнику.

— Обіцяю все розказати вам, бо кілька ланочок незабаром зв'яжуться. Експертиза познанської кафедри мені он як потрібна… А що ви збираєтесь тут робити? Зараз нам дуже потрібні ваші пошуки на території повіту. Може, вам допомогти?

— Дякую. Дозвіл уже маю. Є й двоє робітників, Болек допоміг знайти. Кілька днів попрацюю з ними в Арсеналі. Ну, а немодлінський замок залишаю історикам.

— Ще одне. Якщо помітите щось підозріле, ну, у зв'язку з вашою роботою, прошу одразу ж мене сповістити.

— Так і не розумію, про що йдеться. Та добре. Буду з вами в контакті. Олесніца не дає мені спокою і вік тих кісток.

— А нам більше, справ не дає спокою… — мовив, прощаючись, поручник.

У поганому настрої залишив Пйотр комендатуру і, опинившись знову на Ниській вулиці, вирушив у напрямку старовинного міського муру. Він так і не вирішив, чи заглянути до Арсеналу, чи відразу ж іти до замку шукати професора і студентку. Зараз найважливішим було переглянути документи інвентаризації млина. Меч і ліхтарі нікуди не втечуть. Жіночий скелет, безсумнівно, в млині опинився випадково, але історія будівлі може мати щось спільне з мечем. Поринувши у роздуми, раптом почув позад себе веселі голоси:

— Це той археолог-детектив, що вчора вдавав із себе сценариста, — пролунало за його плечима.

Він озирнувся і відразу ж опинився серед студентського гурту.

— Бачили млин? — запитали його.

— Про яку сенсацію ви хотіли б зараз почути? — кокетливо кинула руда дівчина. — У нас є дещо в запасі.

— З приємністю послухаю, особливо якщо це стосуватиметься млина.

— Навіть дуже. Можете собі уявити, краків'яни знову зробили відкриття! Два роки тому в костьолі у Грабіні, за кілька кілометрів звідси, було знайдено такий самий одяг, як оце в млині. Таке ж сукно з бордюром.

— Це дуже цікаво. Треба повідомити міліцію.

— Ну, якщо ви так тісно зв'язані з тутешніми властями, — буркнув сьогодні вже поголений студент, — то нічого більше вам не скажемо. Ми теж хочемо мати власні відкриття.

— Прошу тільки одне, — Пйотр зробив добродушну міну, — розкрийте мені ще одну таємницю: де живе та дівчина, що описувала млин, і як її звати?

— Ах так! Вас цікавлять краківські дівчата!

— Не маю територіальних забобонів, просто люблю гарних.

— Поділяю вашу думку. Моніка таки гарна, — визнав поголений.

— Вже дещо знаю. Краків. Моніка. А далі? — Пйотр не відступав.

— Не буду заздрісною й дріб'язковою, — жартівливо мовила руда студентка. — Це Моніка Левандовська, четвертий курс факультету історії Мистецтва Краківського університету. Мешкає зі мною на вулиці Завадського. Ріст метр сімдесят, очі чорні. Постійний закоханий — фотограф-документаліст Тжегож.

— Дякую за цінну інформацію. Де її зараз можна знайти?

— Вже нічого від вас не буду приховувати. Шаленіє в замку. Вона асистентка грізного Лева — професора Зеновича.

— Щире спасибі. Бажаю відкриттів і успіхів.

Вся братія рушила в бік Арсеналу, а Пйотр з думкою про незнайому Моніку повернув до ринку.

Замковий комплекс, оточений парком, закладеним на місці колишнього захисного рову, лежав на невеликому пагорбку у східній частині ринку. Археолог увійшов через дуже стару надбрамну будівлю, з приємністю обдивився столітній восьмигранний ліхтар, покритий згори почорнілою бляхою.

Де шукати Моніку? Замок від заходу сполучався з двором містком, перекинутим через давній рів. Чарівний місток у стилі пізнього барокко, десь із XVIII століття, а на балюстраді кам'яні фігури святих.

Йдучи сюди, не знав, що більше йому хочеться: побачити дівчину а чи чорного меча. Повернув у бік східного замкового крила, яке зв'язувало південну й північну частини відкритим арочним поверхом.

— Гей, тут хтось є?

Ніхто не відгукнувся, однак низьке крило будови не справляло враження пустки. Зайшов досередини й відразу надибав на двійко дівчат у штанях. Щось малювали на паркетних плитах.

— Вітаю Краківський університет! Де можна знайти панну Моніку Левандовську?

— У котрійсь із наріжних веж, але… Краще почекайте, бо, — розуміюче перезирнулись дівчата, — потрапила в кігті професора й когось із місцевого начальства. Лев, тобто професор, сьогодні в страшному настрої. Метає блискавки.