Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

— Хіба що, — додала друга, — ви привезли хороші новини з Варшави, тоді…

— На жаль, дорогі дівчатка, нічого спільного з столицею не маю. І на поганий професорський настрій ні в якому разі не хотів би натрапити. А от Моніку мушу побачити обов'язково.

— Найкраще почекайте в парку. Пришлемо Моніку туди, як тільки звільниться з товариства нашого керівника.

— Гаразд. Спасибі. Тим часом обдивлюся башти замкового муру.

З радістю заглибився в невеликий парк. Та не розлогі дерева вабили його увагу, не винятково старанно дібрані види кущів з усієї Європи. Попрямував до муру, який відгороджував парк від вулиці. Мур зведений з каменю й цегли. Над ним кумедно височіли дві маленькі півкруглі пірамідальні башточки. То був справжній зразок архітектури XVI століття. Очевидно, коли згасла опольська лінія П'ястів, Немодлін перейшов в інші руки, і нові господарі відгородилися цим муром. Князям вистачало рову й добре озброєних загонів. Не міг пригадати Собі імен тих перших німецьких володарів Немодліна, але було то десь близько 1570 року.

Через деякий час набридло роздумувати під замковим муром, і Пйотр пішов до старих стаєнь. Вони мали дві велетенські брами, замкнені півколом кам'яної арки, а понад ними невеликі мансарди з віконцями. Цікаво, скільки літ тому в них мешкали? Чи гарні квітки викохувала донька конюшого?

Раптом у віконці з'явилося дівоче обличчя. Темне волосся спадало на світлу сукню. Зупинився вражений. Дівчина зникла. Видно, і тут працюють студенти. А може, то Моніка? Штовхнув важкі ворота стайні. Праворуч, у півмороці, здіймались круті дерев'яні сходи. Збіг швидко нагору, весело покрикуючи:

— Гоп, гоп, дівчино!

В низенькій, тісній комірчині стояла дівчина з таємничою усмішкою на смаглявому лиці.

— Тихіше. Будь ласка, не так голосно.

— Від когось ховаєтесь?

— Так. Мене тут не повинні знайти.

— Хтось переслідує? Чи ганяються рицарі злого князя?

— Втекла із замку. Шукаю схованки тут, у комірчині. конюшого, — підхопила його тон, — грізний Лев загрожує моєму життю.

— Врятую тебе від будь-якої небезпеки. Звірся на мою мужність й силу зброї, таємнича дівчино.

— Спасибі тобі, шляхетний пане, — зробила милий кніксен, — але ніщо мене не порятує від гострих його пазурів.

— Не бійся. Здобуду чорний меч, і від нього загине жорстокий лев.

— Рицарю любий, ти можеш втішити мою печаль?

— Чим? О, панно серця мого!

— Сигаретою, — простогнала вона.

— Моніко, — розвів руки в розпачі, — вибач, але з самої колиски палю люльку.

— У вас нема сигарет, але ви знаєте моє ім'я! Звідки? — спитала поважним тоном.

— Бо саме такою має бути Моніка, про яку мрію з учорашнього дня.

— Давайте серйозно. Хто ви?

— Мандрівний рицар-мрійник, археолог.

— Мала б здогадатися відразу. Люлька й окуляри. Вчора ви були в Туловіцькому млині, правда ж? Мене попередили про вас.

— Я цього й сподівався. Очевидно, ваш закоханий фотограф Гжегож?

— Може, й він. Але, власне, що вам треба?

Пйотр всівся в невеликій віконній ніші і, набиваючи люльку, дивився на Моніку. Зовсім не пасувала своєю високою, стрункою постаттю до низької комірчини. «Для неї б — замкові покої», — чомусь подумав, черкнувши сірником.

— Прикро, що не можу пригостити вас сигаретою. З завтрашнього дня буду завжди носити з собою. Про що це я хотів вас попрохати? Ага, про дві речі, ні, три. А саме: дозвольте проглянути інвентаризаційний опис водяного млина, по-друге, зробіть мені протекцію до вашого Лева і, по-третє, найважливіше, — давайте ввечері зустрінемось.

— Хороші бажання. Опис млина — навіщо? Професор — для чого? Вечір — виключено! — підсумувала коротко.

— Незважаючи на такий поворот справи, не одійду від вас сьогодні. Буду супроводжувати, мов тінь, повторюючи два перших прохання, аж поки настане вечір. Може, спустимося до парку? Тут холодно й похмуро.

— Я втекла від професора. Мушу ховатися.

— Тут Лев може знайти, це район його полювання. Пропоную кращий сховок.

— Де?

Подивився на годинник:

— О пій порі єдиним місцем, де нас ніхто не знайде, може бути ресторан.

— Задум непоганий. Я голодна. Але…

— Без «але». Мені потрібно пояснити вам свої перші два прохання. Поза тим, тут ви в районі впливу закоханого Гжегожа.

— Гаразд, — нарешті погодилася без зайвих церемоній, але, йдучи парком, уважно позирала довкола себе.

— Який вигляд має цей грізний Лев — Зенович? Може, я його побачу й не пізнаю, і він перший нагряне на нас.