Реймонд Чандлер - Прощавай, кохана!

— За вісім тисяч я можу зробити багато чого. Коли б я вирішив убити людину, то просто б ударив її у найвразливіше місце — у потилицю.

Ренделл ледь кивнув. Один з охоронців влучно сплюнув у кошик для сміття.

— Справді, тут щось не те. Все це надто непрофесійна робота. А може, вони навмисно зробили таке? Гроші належали не Маріотту, чи не так?

— Не знаю. Мені здалося, що ні. Але це моя здогадка. Прізвища жінки він не схотів назвати.

— Ми ще нічого не знаємо про Маріотта, але це поки що, — повільно сказав Ренделл. — Та можна припустити, що він сам хотів украсти ті гроші.

— Що? — здивовано скрикнув я.

Але Ренделл пропустив повз вуха моє здивування. Вираз його обличчя не змінився.

— Ви порахували гроші?

— Звісно, ні. Маріотт дав мені конверт із грошима і сказав, що там вісім тисяч. Навіщо було їх лічити, якщо вони призначалися не мені? До того ж на якого дідька йому треба була їх у мене красти? Вони ж були у нього.

Ренделл підвів очі й став роздивлятися стелю, куточки рота поповзли донизу, і губи скривилися.

— Заждіть, — сказав він, знизуючи плечима. — Хтось познайомився з Маріоттом та отою дамою і поцупив нефритове намисто. Потім запропонував продати його за суму набагато меншу, ніж воно коштує. Викуп має внести Маріотт. Він вирішив зробити це сам. Правда, ми з вами не знаємо: чи так було домовлено, чи то була його власна ініціатива. У таких випадках ті хлопці трохи нервуються. Далі Маріотт вирішив, що йому краще поїхати з вами. Ви обоє думали, що маєте справу з організованою бандою, яка поводиться за правилами їхньої гри. Маріотт боявся. Що ж, цілком природно. Він хотів мати свідка: ви стали ним. Але він вас зовсім не знав. Ви для нього — лише ім'я на візитній картці. Людина, яку порадив хтось, назвавши вас приятелем. Потім, в останню хвилину, Маріотт вирішив віддати вам гроші і доручити вести розмову, а самому сховатися у машині. Ви казали, що то була ваша пропозиція. Можливо, він сподівався, що ви таке запропонуєте. Аби ви цього не зробили, він би сам висловив цю ідею.

— Вона йому спочатку не сподобалася, — заперечив я.

Ренделл знов знизав плечима.

— Він тільки удавав це, — відповів він. — Нарешті йому подзвонили, і ви рушили до призначеного місця. Оскільки все йшло від Маріотта, у вас не було цілісної картини. Коли ви туди приїхали, вам здалося, що там нікого нема. Ви вирішили спуститеся до западини, оскільки проїхати великою машиною там було важко. І це насправді так, бо лівий бік її дуже сильно подряпаний гілками. Ви вийшли з машини, спустились у западину, нічого не побачили і не почули, трохи почекали і повернулися назад. А там хтось огрів вас по голові. А тепер припустіть, що Маріотту потрібні були гроші і він використав вас, як підсадну качку. Хіба в цьому випадку він поводився б інакше?

— Занадто сумнівна версія, — відповів я. — Що ж, виходить, Маріотт торохнув мене, забрав гроші, а тоді йому стало соромно, і він розтрощив собі голову. Спершу, правда, закопав гроші під кущем, так?

Обличчя Ренделла було незворушне.

— У нього неодмінно мав бути спільник. Саме він повинен був оглушити вас обох і зникнути з грошима. Але він переграв Маріотта. Убивати вас — сенсу не було, адже ви його зовсім не знали.

Я захоплено дивився на нього, тоді погасив недопалок в обшарпаній дерев'яній попільничці.

— Сказане не заперечує фактів, які ми знаємо, — повільно підсумував Ренделл. — Ця версія не дурніша за інші, які можна зараз висунути.

— Вона не враховує тільки одного: мене вдарили у машині. Певно, для того, щоб я думав, наче це зробив Маріотт. Все інше — збігається. Хоча, звісно, оскільки Маріотта вбито, я його більше не підозрюю.

— А от і ні. Саме те, як вас ударили в машині, свідчить проти нього, — заперечив Ренделл. — Ви ж не сказали Маріотту, що у вас є зброя. Але він міг помітити, що у вас щось приховано під пахвою, чи просто запідозрити. У такому разі він повинен був би ударити вас тоді, коли ви не чекали, а найкраще місце для цього у машині.

— О'кей, — відповів я, — ваша взяла. Вельми правдива версія. Але вона неодмінно передбачає, що гроші належали не Маріотту, і він хотів їх вкрасти, і що в нього був спільник. Отже, за його планом ми обидва мали очухатися із здоровенними гулями, побачити, що гроші зникли, поспівчувати один одному. Я повертаюся додому і забуваю про все, що сталося. Так воно мало скінчитися за Маріоттом? Не погано, як для нього.

— Мені самому це не дуже подобається, — криво усміхнувся Ренделл. — Але я хочу обмізкувати цю версію, бо вона відповідає фактам, що нам відомі, хоч їх не густо.