Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Рубіни залишаться мені назавжди? — запитала Карлотта з ліжка. Моріарті підійшов до дівчини й подивився на неї тим своїм дивним гіпнотизуючим поглядом, який вона вже добре знала.

— Ні, моя люба дочко. У кожному разі, не ці. Можливо, я знайду для тебе якусь дрібничку.

— Це буде чудово… — Карлотта хихикнула в подушку. — Знову займемося кровозмішанням, тату?

Свого слова Холмс дотримав. Лікар Мур Агар з Гарлі-стріт ретельно оглянув Кроу й виснував, що тому потрібна принаймні місячна відпустка, бажано біля моря. Виконувати легку роботу можна, але працювати з повним навантаженням не слід. Він сьогодні ж увечері напише Комісарові, пояснить ситуацію й запевнить: після відпустки Кроу знову на сто відсотків буде тим інспектором, яким був раніше.

Кроу спробував уявити майбутню сутичку з Сильвією.

«Або ви забезпечите її смаженим снігом, або будете господарем у власному домі», — сказав йому Холмс.

Кроу все розумів і мав тверді наміри. Підла Гарріет тяжко образила його гідність. Мусив пережити обставину, що не тільки пригрів у власному домі одну з повій Моріарті, але майже втратив через неї розум. Таке було нелегко пережити. Відпустка дасть можливість навести лад удома та зробити, за допомогою Шерлока Холмса, ще одне рішуче зусилля, щоб схопити Моріарті за комір і поставити перед судом.

Коли Кроу прийшов додому, Сильвія забідкалася, що важко знайти добру прислугу.

— Тільки сьогодні я перебрала з десяток дівчат, — ображено сказала вона, сидячи біля каміна. — Це жахливо. Лише дві з них могли б підійти. Я не знаю…

— Зате я знаю! — рішуче заявив Кроу, ставши спиною до каміна.

— Ангусе, ти не міг би трохи відступити, бо загородив од мене тепло, — невдоволено мовила Сильвія.

— Я не зрушу ні з цього, ні з будь-якого іншого місця, а коли вже ми заговорили про тепло, подумай, пані, скільки тепла ти загородила від мене.

— Ангусе…

— Так, Сильвіє. Ми були цілком щасливі, коли я був твоїм квартирантом. Тоді ти готувала їжу, прибирала, зігрівала мене. Тепер, коли ми одружені, в домі почалася якась карусель, нам ні до чого манірничати. «Так, пані», «Ні, пані» — я від цього втомився.

Сильвія розтулила була рота, щоб заперечити.

— Помовч, жінко! — закомандував Кроу, наче суворий сержант.

— Я не бажаю, щоб зі мною так говорили в моєму домі! — нетерпляче вигукнула Сильвія.

— У нашому домі, місіс Кроу. У нашому. Все твоє тут належить і мені, а все моє — це й твоє. Більше того, тепер тут я господар. Хай йому абищо, я вже сьогодні мусив побувати в лікаря.

— В лікаря? — перепитала приголомшена Сильвія.

— Так, пані, в лікаря. Він сказав: мені потрібен відпочинок, а якщо ти й надалі позбавлятимеш мене права мати пристойне родинне життя, то заженеш мене в домовину.

— Хіба я тобі не забезпечила пристойного сімейного життя, Ангусе? — схвильовано вигукнула Сильвія.

— Ти забезпечила мені манірність. Служницю, яка подає пригоріле м'ясо до капустяної бовтанки. Ти забезпечила мене головним болем та званими вечерями, а сама поводилась, мов якась герцогиня. Цього більше не буде, Сильвіє. Край. Зараз я піду до ліжка, а незабаром хотів би мати на таці приготовлену тобою смачну страву — і подану тобою. А згодом ти можеш прийти до спальні й виконати ще один обов'язок, як і належить дружині.

Не певен, буде він переможцем чи ні, Кроу важкою ходою вийшов з вітальні й подався східцями нагору, а Сильвія, з палаючими щоками, мовчки блимала на зачинені ним двері.

Санчіонаре займав спальне купе у вагоні першого класу експресу Рим — Париж. Бенно їхав у сусідньому вагоні. Коли поїзд, минаючи околиці Вічного міста, почав набирати швидкості, ватажок італійських злочинців розслабився. Часинку подрімавши, він пішов до вагона-ресторану пообідати. Вирішив хильнути трохи більше, ніж звичайно, — після обіду можна було поспати. Потім — належно вдягтися до вечері. Не виключено, що там буде якась самотня жінка. Він міг би приємно провести час, перебуваючи далеко від Адели.

У ресторані на Санчіонаре чекала легка, невимушена атмосфера, вправні офіціанти та чудові страви. Початок подорожі був добрий.

Звичайно, він не знав, що в сусідньому з ним вагоні двоє спальних купе займають Джошуа та Карлотта Сміти.

Ця пара сіла до вагона в Римі завчасно й відтоді жодне з них носа не показувало з купе. Не збиралися вони виходити звідти до самого вечора. Моріарті вважав, що найбільше враження справить їхня поява під час вечері. Саме тоді Карлотта зможе ефектно сяйнути коштовностями зі спадщини Скобі, а Луїджі Санчіонаре, якщо Моріарті розуміється на людській натурі, ще дужче зашпортається в розставлених для нього тенетах. Коли Рим лишився позаду, Моріарті викликав метрдотеля вагона-ресторану й досяг з ним певної домовленості щодо вечора. Решту дня він провів у доброму гуморі — його план мав елементи фарсу, що могли б задовольнити найталановитіших виконавців цього театрального жанру.