Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Молодь, Жанр: Детектив, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У гостросюжетній повісті «Ловці манекенів» розповідається про трьох юнаків, десятикласників, спортсменів, зразкових учнів, які ведуть подвійне життя, приховане від учителів і батьків.
Повість «Про що розмовляють закохані» присвячена споконвічним проблемам студентства. Написана у вигляді конспектів, що їх головний герой Юрко Білокрил дарує своїй нареченій, повість по-юнацькому іронічна, задерикувата, приваблює дотепністю, розкутістю письма.

Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Не бійтеся, хлопці, екзаменів, а тим більше — заліків. Ніколи не бійтеся. Чия відвага, того й перемога. Відповідайте впевнено, по-професорськи, розвивайте думку з геометричною прогресією. Не жалійте води! Викладач почне сумніватися. «Або я не знаю, — подумає, — або студент усе знає».

Пам’ятаю, складав я літературу одному професорові. Хороша була людина, та вже померла. Попалася мені «Анна Кареніна». А я не читав. Якось ніколилось. Зайнятий був громадською роботою. «А ви читали «Анну Кареніну?» — спитав професор. «Ні». — «Юначе, — зрадів професор, — як я вам заздрю!» — «Мені?» — «Так. Ви не читали ще жодного разу, а я — вже шістнадцять разів. Я вам заздрю, що ви ще тільки будете впиватися насолодою вперше». І поставив залік.

Зайшов голова студкому, тобто Сашко Гальопа.

— Якщо сам збився з пантелику, не збивай інших, — присікався він до Аспіранта.

Дивні є люди. Живе собі чоловік як чоловік, поводиться залежно від наділеного батьками характеру, розуміє відповідно до кебети, якою начинена голова. І ніхто не дивується його словам, вчинкам, усі знають: саме так має чинити той чоловік, саме те казати, такий він є. Та ось висунуть небораку на посаду — хоч крихітну, а вже посаду — і метаморфоза. Він вважає, що поводитися далі, як досі, негоже, говорити, як говорив, не личить. Більше того, йому здається, що саме він найрозумніший серед тих, хто йому підкоряється «по штату», що саме він непохибний у кожній дії і саме він мусить диктувати всім свою волю. Загадай дурневі богу молитися — лоб проб’є.

Отаке і з нашим Гальопою.

Наче й по суті говорив Сашко, та його слова звучали якось фальшиво, неприродно.

— Омельку, ти чого такий дурний? — Аспірант свого часу не губився на екзаменах, то ж чи міг спасувати перед Гальопою?

— Я… я… Та я напишу в радіокомітет! — не знайшов Що сказати Гальопа.

— Мужик ти! — під сміх оточуючих припечатав йому тавро Аспірант.

У студентських вустах цей вислів вживається зовсім не в тому значенні, в якому його колись вживали пани, поміщики, всяка знать, зневажаючи людей праці. Та Гальопа образився.

— Я працював на руднику, я був гірником! — ощетинився, наче кіт, якому щойно цигаркою присмалили вуса.

— Ну, то й що? — байдуже здвигнув плечима Аспірант.

— Як що?

— А так! І Лопух он бетон місив на кременчуцьких будовах, Охмарбай носив вантажі в порту. Чи не так, Миколо?..

— Носив, — підтвердив Охмарбай.

— …Гончаренко починав біографію з екскаваторника, ну, а Лушпенко — той і кочегарив, і шоферував, і слюсарював…

— «Был актером, был танцором». Та ще й оженився, — подав голос Мусік.

— Але ж вони, — розвивав думку Аспірант, — не вимагають нагород, пільг, зрештою не комизяться?

— Порожній колос вгору гнеться, а повний…

Мусік не зраджував собі.

Тим часом Гальопа все ж не мав зараз претензій до Мусіка. Він почав закипати і на своїх хлопців уже не зважав — бачив перед собою головного противника і мусив розквитатися з ним, як належало в його становищі. Він прагнув підкласти міцну основу під кожну фразу, він не мав права розкидатися словами, як Мусій Шап-ковал. Бо що дозволено Юпітерові, те не дозволяється бикові.

— Я не комижусь, я горджуся! — виклично заявив він, наче перед ним була аудиторія новобранців дитячого садка.

— Ні, ти не гордишся, ти просто виламуєшся, наче кукурудзяний бублик, вихваляєшся, — припирав його до стіни Аспірант, — а справжній робітник ніколи так гучно не доводитиме на кожному перехресті, що він, мовляв, гегемон, провідна сила, а решта людей суспільних шарів і верств — то другий чи третій сорт…

— Гірники як моряки: у них власна гордість, — Гальопа сказав це вже дещо примирливіше, наче хотів виправдати свій пафос, притаманний швидше поганим передовицям районних газет, ніж приватній бесіді.

Але Аспірант не пішов на компроміс. Він раптом спитав:

— А ти хоч раз у рудник спускався?

— Я два роки…

— Що два роки? — перебив Аспірант. — Переховувався серед гірників, щоб потім показати їм дулю і вступити до вузу?

— Та я!..

Гальопі перехопило подих. Він, звісно, хотів щось заперечити. Але, мабуть, Аспірант вцілив прямо в яблучко, в найболючіше Гальопине місце. І хто! Тип, який не поїхав за призначенням, півроку оббивав пороги редакції і тільки завдяки славгородській прописці не опинився за бортом журналістики.

— Та я… — повторив Гальопа.

— Та ти просто дезертир, — не дав йому знову отямитись Аспірант. — Ти втік з рудника, шукаючи легшого хліба в житті. Так само, як я не захотів їхати в район.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ильдар Абузяров - Манекен Адама
Ильдар Абузяров
Наталья Нестерова - Манекен (сборник)
Наталья Нестерова
Віктор Тимчук - Знайти і затримати
Віктор Тимчук
Едуард Шторх - Ловці мамутів
Едуард Шторх
Станислас-Андре Стееман - Убитый манекен
Станислас-Андре Стееман
Висенте Бласко-Ибаньес - Манекен
Висенте Бласко-Ибаньес
Анастасія Ізотова - Закохані у львівський дощ
Анастасія Ізотова
Сергей Фофанов - Манекен
Сергей Фофанов
Отзывы о книге «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»

Обсуждение, отзывы о книге «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x