Аркадій Адамов - Зашморг

Ми, природно, постаралися з'ясувати, хто ж були ті люди, з якими Меншутін зустрічався. Один з них виявився заступником директора таксомоторного парку, другий — головним інженером великої автобази, третій — заступником директора авторемонтного заводу. А четвертим з його співтрапезників був представник великого південного радгоспу, який приїхав до столиці «пробивати питання з транспортом». Радгоспу треба було немало: три легкові машини, молоковоз, два автобуси і до всього ще й токарний верстат. Останні відомості ми взяли з офіційного листа, який зберігається в управлінні, де працює Меншутін. До речі, його зустріч з представником радгоспу відбувалася за іншим «протоколом»: платив за обід приїжджий, а страви і напої вибирав Меншутін. Було вирішено з'ясувати шлях і наслідок офіційного клопотання південного радгоспу, представник якого зараз крутиться навколо Меншутіна.

У мене є товариш, Едик Албанян, який неодноразово вже виручав мене у таких ситуаціях, а траплялося, що ми разом починали або завершували подібні справи. Едик працює в Управлінні БРСВ і дуже високо цінується у цій солідній «фірмі». Він і порадив нам це.

Отже, ми зосередили свою увагу на клопотанні південного радгоспу. А воно, дивовижним чином, відсторонюючи інших претендентів, обростало все новими, що радують душу, резолюціями: «згоден», «дозволити», «забезпечити», «до виконання». А сам представник, забувши тимчасово про звані обіди та різні випивки, ганяв по місту з однієї, вже знайомої нам, організації до іншої, всюди зустрічаючи найгостинніший прийом та повне розуміння.

Це «розуміння» дійшло до того, що у названому вище таксомоторному парку він одержав під виглядом списаних такі три «Волги», на яких, із слів розгніваних водіїв, можна було «привозити по два плани на рік з самими капелюхами». Слідом за тим, на вже відомій нам автобазі було одержано «списаний» автобус, на якому, виявляється, «можна було возити навіть іноземних туристів», як висловився колишній водій цього автобуса, природно, не підозрюючи, хто і чому його про це розпитує. І ще більш, непевним шляхом було одержано на одному невеликому підмосковному заводі зазначений у клопотанні токарний верстат. Варто було представникові радгоспу поїхати туди і буквально на півгодини заглянути до кабінету головного механіка. Ну, а молоковоз виник взагалі з самих папірців, як фенікс з попелу. Ми навіть не встигли зафіксувати цей загадковий процес. Механізм «списання» тут спрацював так чітко і навально, немов був розрахований тільки на цю сферу діяльності.

Уся ця фантасмагорія розгорнулася і закінчилася за якихось п'ять днів. Потім відбувся прощальний обід у ресторані, як заведено, віч-на-віч, за вже відомим «протоколом», під час якого, проте, нічого підозрілого з рук до рук передано не було. Але після обіду, в гардеробі, одягнувшись і дружньо потискаючи один одному руки, представник південного радгоспу, на хвилину втративши пильність, кинув фразу, зміст якої ми зрозуміли тільки пізніше: «Решту, значить, поштою…»

Ця необережна фраза і примусила нас з особливою увагою поставитись до наступних візитів Меншутіна на центральний поштамт та ще до двох поштових відділень, де, виявляється, його вже чекали грошові перекази.

Наступного дня, з санкції прокурора, ми не без подиву вивчаємо ці перекази. На одному з них є примітка відправника: «Зарплата за листопад», а на другому — «Премія і зарплата за грудень». На третьому жодної примітки не виявляємо, але зате переказана сума набагато перевищує інші. Зворотні адреси двох перших переказів виявляються мені знайомими. Один належить південному радгоспу «Приморський», в другий тому самому колгоспу, куди свого часу їздила Віра. Третя адреса нам незнайома і належить якомусь виноградарському колгоспу в Грузії. Ця адреса поповнює нашу картотеку.

Того ж дня на всі три адреси, точніше, на адреси наших відділів там надсилаються доручення перевірити оперативним шляхом, тобто не викликаючи ні в кого побоювань і підозри, у зазначених колгоспах та радгоспі фінансові документи, щоб виявити суми, сплачені громадянинові Меншутіну, а також причини цих виплат.

Увечері, коли ми, як звичайно, підбиваємо підсумки зробленого за день, Едик насмішкувато каже:

— Тепер ви розумієте, чому один з моїх клієнтів у хвилину відвертості мав нахабство сказати мені: «І при соціалізмі можна жити, шановний Едуарде Монуковичу, треба тільки добре вивчити його закони». — «Вивчити його закони вам доведеться тепер, кажу. — Досі ви вивчали тільки щілини в них». Отакий тип! Це вам не який-небудь квартирний злодій або бандит. Це освічена, начитана людина, тиха, ввічлива, лагідна, до того ж із шаленою винахідливістю та без будь-якої крихти совісті й жалю до ближнього. Ось і ваш такий. Тільки він не лащиться, він усіх повчає. Теж непоганий прийом. Навіть небезпечніший за інші.