Аркадій Адамов - Зашморг

І ось через якийсь час мені починає здаватися, що не я один чекаю вагона-ресторану. Не поїзда взагалі, а саме вагона-ресторану. Люди, які чекають його — двоє чоловіків і три чи чотири жінки, — тихо і занепокоєно перемовляються між собою, намагаючись, однак, робити це непомітно для інших, нібито вони незнайомі. Жінки тримають у руках великі шкіряні сумки на «блискавках», а в одного чоловіка навіть величезний чемодан.

Фізіономії і манери цих людей мені не подобаються. Якщо Горбачов бере участь у якихось спекулятивних махінаціях, то його можна застукати одразу ж, на гарячому, тобто «з крамом», що він, очевидно, везе цим людям, а заразом і самих цих спекулянтів. І тоді Горбачову нікуди буде подітися. Це не тільки полегшить завдання товаришам, які вестимуть слідство у його справі, а й допоможе нам, бо відверне увагу Горбачова.

Що ж робити? Взяти Горбачова негайно, тут-таки? Але що на це скаже Кузьмич? Адже я не виконаю його наказу. А у мене, на жаль, і так уже зіпсовані з ним взаємини.

Але ж зараз ситуація склалася зовсім інакше, ніж ми гадали. До рук підуть прямі докази, які викривають Горбачова. Що ж до нашої справи, то головне, що тут турбувало Кузьмича — елемент раптовості, — залишається, бо заарештований Горбачов буде завтра чекати зовсім не ті запитання, які я йому поставлю.

У цей час вдалині, з темряви, вже долітає наростаючий гуркіт состава, чути свистки електровоза. Метушня на пероні наростає, людей стає ще більше. Усі напружено вдивляються в один бік, звідки ось-ось мають блиснути вогні поїзда, що прибуває.

То брати Горбачова чи не брати? А раптом я помиляюсь, раптом не пощастить спіймати його на гарячому? Тоді доведеться відпустити та ще й вибачитися. І кращий для нього сигнал про небезпеку важко й вигадати. І більший провал операції теж. Ось уже коли елемент раптовості зникне, повністю відпаде. І Кузьмич спитає з мене «на всю котушку». Що ж робити? До того ж нікого з товаришів я не бачу. Зоровий зв'язок порушено, ми не чекали такої кількості людей на. пероні. А я один не зможу затримати всю групу.

З темряви вириваються спочатку яскраві снопи світла, а потім насувається, гуркочучи, темна маса електровоза.

Один за одним пропливають повз мене вагони. Ще здалеку я вгадую вагон-ресторан, що наближається. — по його темних вікнах.

Усе повільніше, повільніше пливуть вагони. Ресторан уже зовсім недалеко. Ще ближче, ще… Чути легкий брязкіт. Поїзд зупиняється.

Я бачу, як двері вагона-ресторану відчиняються і сходинками спускається високий огрядний чоловік у хутряних чоботях, у гарпій хутряній безрукавці поверх піджака і в пухнастій шапці-вушанці. Посміхаючись, він вітається з одним із чоловіків. У цей час за його спиною у вагон прослизають дві чи три жінки. За хвилину вони з'являються знову, в їхніх руках важкі клунки та сумки. Чоловік у безрукавці і шапці всього цього мовби не помічає. Сумки та клунки тут-таки приймають із вагона жінки, що залишилися на пероні, й один із чоловіків. Поряд уже з'являється носій із своїм візком.

Ну, ні! Цього я не допущу. Будь що буде, але я порушу наказ. За Горбачовим стежать мої товариші. Якщо я до нього підійду, вони зрозуміють, у чім справа, і допоможуть затримати всю групу. Цих злодіїв не можна випустити. А те, що вони злодії, можна дати голову навідріз.

Я роблю рвучкий рух.

Але в цю мить відбувається непередбачене. Я бачу, як до вагона-ресторану відразу з різних боків підходить група людей. Тієї ж хвилини людина, яка щойно взяла клунок, кидає його і намагається тікати, одна з жінок пронизливо верещить і теж прагне втекти, а друга б'є сумкою когось із тих, хто її тримає, потім падає на перон і починає відбиватися ногами. Жінку швидко підхоплюють і забирають, решта, не чинить опору. Разом з іншими забирають і обуреного, червоного Горбачова..

От так історія! Я не знаю людей, котрі провели цю операцію. Я тільки не маю сумніву, що це працівники міліції і швидше за все їх привела сюди на перон, до поїзда, група спекулянтів, за якою вони стежили. Тоді вони з іншого ланцюжка, і Горбачов їм не був відомий.

У цю мить з'являється двоє наших співробітників у формі і беруть під охорону вагон-ресторан. Один з них мені знайомий, це він, за нашим планом, повинен був зайти не криючись у вагон-ресторан.

Я підходжу до нього, і він мені шепоче:

— Товариші з'явилися в останній момент. Ми вирішили, що вашим планам вони не зашкодять.

— Будемо сподіватися, — не дуже впевнено відповідаю я і додаю: — Зайдіть і попередьте офіціантку, я її чекатиму, де умовилися.