Олесь Ільченко - Чорне озеро кохання

Людмила прожогом вискочила з Оксаниної робітні, вхопивши за руку Володю. Той лише встиг прикрити двері таємничої лабораторії. Вони забігли до сусідньої кімнати і сіли за столи, неначе поринувши у роботу. Невдовзі в коридорі процокотіли підбори Оксаниних черевичків.

Кілька днів Людмила і Володя розбирали рецепти чудодійних варив, ліків, магічних мікстур, описаних в старовинній книзі. Дещо із написаного в ній було ледь зрозуміле: адже, скажімо, з перекладеної фрази «взяти півнігтя товченого вуса далматинського печерного дракона» — була зрозуміла хіба що кількість невідомого компоненту чарівного трунку.

Але найбільше колег вразили нотатки на берегах книжкових сторінок, написані рукою Оксани. Там значилося, наприклад: «Андрій. Виготовити…»… І далі йшов перелік трав, мінералів, рогів і копит, хутр і пір’я, що їх слід було взяти… Для чого?

Здається, відповідь на останнє запитання розкривалася тут-таки. Навпроти імені Андрія чорніла грубо намальована п’ятикутна зірка двома різками догори; навпроти рецепту й імені Сашка зірка була лише намічена. Так само невиразно була позначена зірка біля слова «Олексій». А навпроти імен «Володимир» і «Людмила» стояли лише незрозумілі криві лінії…

Володя і Люда не на жарт перелякалися, побачивши такі знаки біля написаних своїх імен та імен своїх товаришів — покійного Андрія і живих (поки що?!) Сашка й Олексія.

Зрозуміло було, що діяти слід негайно. Сумне завершення життя Андрія і хвороба Сашка не віщували нічого доброго. А враховуючи наполегливість Оксани з роботою в лабораторії, лихі події могли трапитися щохвилини.

І Людмила, і Володимир вирішили піти до Олексія. Слід було щось разом вирішувати, якось запобігти діям Оксани. Сумнівів у її злих намірах не лишалося…

Попри сподівання друзів, Олексій зустрів їх мало не вороже. Оксани в цей день зранку на роботі не було, й Володя з Людмилою сподівалися поговорити з шефом відверто про всі останні події.

Розмова була тяжкою. Олексій доводив, що Оксана винайшла неймовірні за силою впливу на людину засоби оздоровлення й омолодження організму, і тепер перед фірмою, перед усіма ними відкриваються нові обрії.

Проте за час тривалої розмови, під впливом розкритих і проаналізованих фактів, невідпорно розв’язаних здогадок, а також через розумні висновки Володі й емоційну, гарячу промову Людмили, Олексій Трач почав дослухатися до тривожних слів своїх колег.

— Ось що я вам скажу, — несподівано підбив він підсумок розмови. — Я знаю, що Оксана — відьма…

— Лиха людина, — чи то додав, чи уточнив Володя.

— Та ні ж! — несподівано гаряче промовив Трач. — Я кажу в буквальному розумінні. Вона знається з нечистою силою!

— Я не хотіла про це говорити, — зітхнула Людмила. — Але покійний Андрій ходив до однієї баби-ворожки, яку я знаю…

— І що? — насторожився Трач.

— Я була в неї, — продовжила Людмила. — І з’ясувала, що вона сказала Андрієві під час його єдиного візиту…

— Ну, не тягни, — спохмурнів Володя. — Що ж вона казала?

— Ви люди прагматичні: науковець, бізнесмен… — почала Людмила. — Але хочете вірте, хочете — ні… Бабця викрила найближчу людину для Андрія як відьму. А Оксана, після смерті його батьків, залишилася єдиною близькою людиною нашого колеги…

— Смерть його батьків, яких я добре знав, — додав Володя, — теж досить дивна… І раптова. Ніяких невиліковних хвороб у них не було…

— Я з вами погоджуюсь, — Олексій, на великий подив своїх колег, мало не плакав. — Але бувають деякі обставини… Нездоланні обставини… Які примушують нас вчиняти не так, як ми того бажаємо.

— Я не розумію, — Людмила пильно дивилася на Олексія. — Ти що, підпав під її чари?

— Я?! — схаменувся Олексій. — Та її, навісну, я просто вб’ю!

— Припини! — перебив його Володя. — Вбивство — не розв’язання проблеми, і злочин до того ж… Треба йти в міліцію, в прокуратуру, чи куди там у таких випадках ідуть…

— І що?! — мало не закричав Олексій. — Що я там скажу?! Що є одна молода жінка, відьма, яка зживає всіх зі світу?! Хто мені повірить?

— Так, глухий кут… — замислилася Людмила. — Що ж нам робити? Нам слід своїми силами її здолати, нейтралізувати, чи що…

— Але ми повинні діяти швидко, — у розпачі сказав Володимир. — Я боюся за життя Сашка.

— Не переймайтеся, — несподівано спокійно і твердо мовив Олексій. — Немає питань, які не можна було б вирішити…

— Що ти задумав? — занепокоєно глянула на шефа Людмила. — Я гадаю, ми всі маємо діяти разом…