Олесь Ільченко - Чорне озеро кохання

Володимир розгубився: саме сьогодні вони мали розпочати серію дослідів, спрямованих на істотне поліпшення препарату «Амброс». Олексій Трач висловлював незрозумілу для Володі й Людмили тривогу з приводу можливих побічних ефектів «еліксиру молодості», як його називали в пресі. Чому їхній шеф раптом почав хвилюватися, він своїм підлеглим і колегам водночас так і не сказав. Але наполягав: «Амброс» має бути абсолютно безпечний в будь-якому розумінні. Тому й слід провести досліди на наявність можливих невиявлених домішок і продовжити випробовування щоденних гранично допустимих доз препарату на самих собі. Так! Адже всі співробітники фірми приймали власноруч створений засіб — хто перш за все для зміцнення здоров’я, хто для омолодження (Людмила і ще кілька жінок, не виключаючи й Оксану), а хто — і з подвійною метою.

І ось під час прийому чудодійного засобу Сашко тяжко захворів. Трач відразу ж згадав попередження Оксани, точніше — Андрія, передане їй і відтак — Олексієві. Хазяїн фірми нервував: адже будь-яка підозра щодо якості «Амбросу» означала в кращому разі кінець його бізнесу, а в гіршому… Про такий розвиток подій він не хотів і думати.

Людмилу ж історія з хворобою Сашка стривожила зовсім через інше. Вона виразно згадала, як марнів, як кепсько себе почував Андрій останні місяці перед своєю несподіваною смертю. Добре пам’ятала вона і те, як хлопець ходив до ворожки. Жаль, що він чомусь не хотів розповісти Людмилі, що ж та бабця йому сказала… Андрій ухилявся від запитань своєї колеги, хоча саме вона й дала йому адресу ясновидиці… Людмила не могла пояснити, чому переконана, але вважала: причиною смерті Андрія, і відтепер — хвороби Сашка, була Оксана. Інтуїція підказувала Людмилі, що вродливиця недарма працює ночами в своєму закапелку. Незрозумілим лишалося: чому така прискіплива і обережна людина як Олексій узяв молодичку без закінченої вищої освіти на роботу, ще й надав їй повну свободу дій? І що за книгу Оксана носить із собою на роботу і з роботи? Чому саме на дівчину так чудово діє «Амброс»?

Запитань у Людмили було більше ніж досить. Вона розуміла, що мусить діяти. Але як? І жінка не вигадала нічого кращого, ніж почати таємно слідкувати за Оксаною.

Невдовзі Людмила знала всі її традиційні шляхи з дому на роботу і з роботи додому; вона дізналася, які хімічні препарати, їхні компоненти, реактиви Оксана використовує у своїй роботі. Одного разу Людмила, попросивши Володю якось відволікти молоду дослідницю, взяла проби виготовлених нею дивних сполук. Тепер лишалося встановити, що то за готові суміші…

І головне — постаратися зазирнути до таємничої Оксаниної книги.

Така нагода трапилася за кілька днів. Олексій покликав Оксану до свого кабінету, і та хутко пішла до шефа. Про що вони говорили? Хтозна…

Але двері до своєї кімнати-лабораторії Оксана не замкнула. Людмила зорієнтувалася швидко: попросила Володю постояти біля дверей таємничої кімнати на випадок повернення Оксани, а сама зайшла до маленької лабораторії. Перше, що побачила Людмила — то була велика старовинна книга в чорній палітурці, що лежала розгорнута на лабораторному столі, поодаль від колб, реторт і рідких та сипких речовин.

Розгорнуті сторінки книги були вкриті таємничими знаками. На берегах виднілися й затерті малюнки: ліворуч хлопець, разюче схожий на Андрія, неначе виганяв потворних бісів зі старої потворної відьми; а праворуч страшнючих вигнаних бісів уже поціляв з мушкету бравий вояк у чудернацькому строї. Нижче хтось прималював схему набою із кулею. На саму кулю вказувала стрілочка і було написано: «Nota bene! Argentum!» «Запам’ятай добре! Срібло!», — прошепотіла-переклала Людмила.

Утім, весь текст на сторінках виявився написаним латинською мовою.

Латину Людмила пам’ятала з часів університету, де вона так не любила, до речі, вивчати мертву мову! Але ж… мова науки і, як бачимо, таємничих манускриптів має стати у пригоді! Людмила збагнула, як діяти. Вона вибігла з кімнати Оксани, кинула Володі, що стеріг вхід: «Я миттю!». І кинулася до своєї, сусідньої лабораторної кімнати. Там вона взяла цифровий фотоапарат, повернулася в лабораторію Оксани до чорної книги і швидко, розворот за розворотом, почала фотографувати її. Скільки часу вона фіксувала сторінки фоліанту, Людмила б не могла сказати, їй лишилося тільки сфотографувати обкладинку, але тут за прочиненими дверима кашлянув Володя. Це означало: він чує кроки. Хтось спускався з другого поверху, від кабінету Олексія.