Максим Кідрук - Твердиня

Ноги Сатомі розпухли і страшенно свербіли. Праве передпліччя Левка роздулось і стало схожим на перекачану руку армреслера.

— Жесть, — прокоментував Левко, дивлячись на купу Семенових речей.

— Ага, — підтакнув Ян, перебираючи продукти. — У нас більше немає м’яса. Взагалі.

— І сухофруктів теж, — додав Сьома, ногою розгорнувши вміст знищеного рюкзака.

— Зате вівсянка на місці, — продовжував інвентаризацію чех.

— Хоч щось…

— Хотіли зменшити вагу наплічників? — насміхався мулат. — Ось вам, будь ласка.

— А де моя «Unna»? — Сатомі сконфужено водила очима по місцю стоянки.

Левко пройшовся поглядом по табору. Яскраво-рожевий надлегкий одномісний тент компанії «Hilleberg» безслідно щез.

— Вони зжерли «Unna». — Дівчина шоковано кліпала. — Ви тільки вдумайтесь — ці потвори ум’яли намет за шістсот євро!

— І я впевнений, навіть не подавились, — гигикнув Левко.

— Не смішно! — огризнулась японка.

— Добре, хоч печиво їм не дісталось, — косячись на Яна Фідлера, зіронізував Ґрем.

— Де я тепер спатиму?

— Візьмеш наш. — Українець спаковував свою «китсяку» за двісті сорок дві гривні. На наметі не було навіть дірочки: чи то через ціну, чи то через токсичність матеріалу мурахи погребували ним. — Він цілісінький, наче щойно з магазину. Ми з Семом спатимемо під відкритим небом. Намети все одно від москітів не захищають.

— Це ваш не захищав, — бідкалась дівчина, — а моя «Unna»…

— Ну й де тепер твоя «Unna»? — скалячись, обірвав її Левко.

Тим часом американець витягнув з-під намету свої похідні кросівки, точніше підошви від своїх похідних кросівок, і його жартівливий настрій вгас. Ненаситні санітари лісу зжерли всю шкіру, лишивши тільки підметки і металеві кільця, крізь які проходили шнурівки. Самих шнурівок не було — їх теж зжували.

Напад вогняних мурах заполонив думки мандрівників, і ніхто більше не звертав уваги на те, що «Garmin GPSmap» уперто відмовляється ловити супутниковий сигнал.

…Того дня знову вийшли пізно. По-перше, довелося наново готувати кашу, оскільки залишене звечора їдло мурахи «підмели». По-друге, потрібно було дати лад запасам, визначивши, на скільки часу їх вистачить, і перепакувати речі. Сатомі відтепер несла тільки намети (Левкову «китсяку» і Ґремовий «Quechua», добряче згризений, та все ж придатний для користування) і вцілілі спальники. Хлопці розподілили продукти між трьома рюкзаками й однією сумкою (лишилася переважно вівсянка, при економному використанні її вистачить на десять днів); пляшки з водою обв’язали мотузками, щоб нести, перекинувши через плечі та шию, — місця для них не було. Сьома поділився парою кедів із Ґремом. Кросівки муляли, але нічого ліпшого не було.

Проплентавшися залишеним з учора проходом, яким повертався з розвідки Левко, п’ятеро мандрівників дісталися початку кам’яного тракту. Довго тупцяли, не насмілюючися ступити на перші камені, боячися, що дорога розчиниться в повітрі, немов пустельне марево, настільки нереальною вона здавалася серед джунглів.

Хто її будував? Коли? І навіщо?

— Це від інків? — Ґрем стомлено покосився на Сьому.

— Схоже на те. — Тракт справді нагадував інкські дороги, та попри це в голосі Семена не чулося певності.

Сатомі дістала фотоапарат і зробила кілька знімків.

Незважаючи на виснаження, серця хлопців і дівчини радісно калатали. Дороги просто так не будують. Дорога завжди кудись веде.

Левко, підтягнувши перемотаний скотчем наплічник і поправивши чотири пляшки, що теліпалися на шиї (по дві з кожного боку) і страшенно заважали просуванню, вступив на кам’яницю.

…Йшли повільно. Ґрем мучився із замалими кедами, Сатомі потерпала від мурашиної отрути, що в’їлася в ноги, Левко і Ян насилу втримували речі в потріпаних наплічниках, що розлазилися на очах. Брудні й невиспані, вони нагадували зграйку бомжів, що повертаються з нальоту на міське сміттєзвалище.

Спочатку кам’яний тракт прямував на північ-північ-захід, і тільки через три кілометри завернув на захід. Незабаром справа від дороги стали з’являтися нагромадження гранітних брил, що поступово зростались у суцільну стіну. Кам’яниця звивалась, повторюючи контур невисокого плато, що простягалося з півночі.

Переборюючи біль у ногах, Левко крокував попереду і думав винятково про те, що їх чекає. Сьома крокував за ним, майже не дивлячись під ноги, безперестану крутячи в голові одне питання: чому ?

Виявлення дороги в джунглях на схід від регіону Куско, колиски цивілізації інків, є відкриттям світового масштабу. Дуже мало мандрівників, дослідників чи істориків можуть похвалитись такими досягненнями, тим більше на початку ХХІ століття, в еру «Google Earth» і супутникових навігаторів. Той, хто повідає світовій науці про кам’яний тракт у джунглях Перу, миттєво стане знаменитістю і зможе спочивати на лаврах до кінця своїх днів.