Максим Кідрук - Твердиня

— Босе! — з-за бараків надійшов оклик довготелесого Рода Холмґрена. — Сюди.

Джейсон підбіг до краю тераси і спрямував погляд туди, куди показував рукою Род.

— Що там? — примружився він. Роки, коли сивочолий міг похвалитися добрим зором, давно минули.

— Ще один хлопець із загону Амаро.

— А… — Джейсон охрип від диму. — Думаєш, він живий?

— Мертвий, босе. І наскільки можна судити з такої відстані, околів він не через те, що звалився туди.

— А через що?

— Його застрелили.

« Що ж це за хрінь така? — вдруге спитав себе Джейсон. — Вторгнення?.. Але де, в дідька, нападники? »

— Бери Луїса, спускайтесь у підземелля, — розпорядився Х’юз-Коулман. — Виведіть на поверхню всіх наших, хто лишився в живих… — Замислився. — По дорозі гляньте, чи на місці золото, і що в лабораторіях. Я обстежу західну частину тераси. — Насправді Джейсона цікавив тільки котедж. Якщо це вторгнення, і нападників нема, значить, вони взяли все, що їм було потрібно, і вшилися. Гроші, документи, записи і дев’яносто відсотків аномальних зразків зберігались у нього в хатині.

— О’кей, Джейсоне, — Род Холмґрен переступив з ноги на ногу.

— Виконуй! — нетерпляче рявкнув Х’юз-Коулман.

— Босе… — незграбно ворухнув маслакуватими плечима Род. — А що тоді?

Не розтуляючи губ, Джейсон видав горлянкою химерне хурчання і промовив:

— Спочатку треба знайти когось, хто пояснить, що сталося. — Подумавши про Кіспе, Джейсон скреготнув зубами. «Я залишив недоростка наглядати за Твердинею… На два дні… Всього лише на ДВА ДНІ!» — Чоловік завівся, але своєчасно схаменувся, погамувавши лють у зародку. По-дурному когось звинувачувати, поки не знаєш, що скоїлося насправді. — Там буде видно, Роде.

І вони розійшлися. Лу з Родом із гвинтівками напоготів підтюпцем побігли в галереї, а Джейсон заспішив повз «Мі-17», що невпинно молотив повітря лопатями, до свого будинку.

Левко провів сивочолого поглядом і відчув, як відступає оніміння. Він міг згинати й розгинати пальці (майже всі, крім мізинців) і рухати ступнями. Повернулось відчуття голоду, що також було добрим знаком. Він лежав, розплющивши очі, шарпав пальцями траву, водив ступнями і безмовно тішився, пильнуючи, щоб радість не виплеснулась на лице і не задерла кутиків губ. Радів він зовсім не тому, що параліч спливав з організму. Левко втішався, бо за шумом вертольота ні Джейсон, ні його стрільці так і не розчули сигнали радара.

— Ти впевнений, що це правильна притока? — Еріка озирнулась на місце, де річка, над якою Ернесто повів літак, впадала в Такуатіману.

— Біс його знає, — знизав плечима пілот, — тут GPS погано працює. Але ніби вона.

— Тепер шукай кліф, схожий на голову папуги.

— Еріко, з такої висоти скеля може бути зовсім не схожою на папугу, це може бути сірий камінь, що змахує на коров’ячий пляцок.

— Без скелі ми не знайдемо озер.

Ернесто Флоріо, стримуючи поблажливу посмішку, похитав головою:

— Тих озер може й не існувати.

— Ти думаєш, над нами пожартували? Це ж Мадре-де-Діос, кому таке потрібно?

— Я так не думаю, але ці історії про Паї…

В цей момент вони обоє побачили на горизонті дим, що витягнувся над незрозумілим підвищенням, схожим на наперсток, поставлений на зеленому рядні.

— Глянь, Ерні!

— Бачу… — пілот нахмурився, — бачу.

Стовп чорного диму повільно розсмоктувався у повітрі.

— Схоже, вогонь щойно загасили, — задумливо відмітив перуанець.

— Забудь про Голову Папуги, — загорілася жінка, — лети просто туди.

Зафіксувавши напрямок, Ернесто Флоріо скоригував курс «Cessn’и»…

Джейсон задумливо тер пальцями лоба. Перед ним на стіні кабінету чорніли дві дірки від куль, по краях котрих відлущилась штукатурка. Половини шибки у вікні не вистачало. Проте на цьому все. Він не знайшов слідів зламу, меблі та речі знаходились там, де їх залишили, до сейфа ніхто не наближався — аномальні зразки, записи, товсті пачки доларів і перуанських нуебо солів лежали на місці.

Кулі залетіли ззовні, і швидше за все — випадково.

Чоловік спробував згребти побачене докупи і виліпити єдину картинку. Підпалений барак, зруйнована їдальня, двоє мертвих вартових, череда непритомних мачігуенга, тотально загальмований Роджер Зорн, паралізований Левко і психічно-пригнічений Метт Подольськи. І ще — непоясненна підпалина на піраміді. Хоч ти лусни, а єдиної картинки не виходило. Він почувався так, наче тулив докупи шматки пазла з десяти різних коробок. Несподівано гостро Джейсон відчув, що йому не вистачає Семена. Той би щось придумав. Хоч щось.