Максим Кідрук - Твердиня

Ґрем довго мовчав, та зрештою не витерпів:

— Це прямий вузол, бадді. Він небезпечний.

— Чому?

— Тому що ненадійний. Він має здатність проковзувати і розв’язуватись. Ти уявити не можеш, скількох людей він відправив на той світ.

Американець мав рацію: прямий вузол забрав життя не одного альпініста. Мулат узяв обидві мотузки в руки і заходився сплітати їх наново.

— Я скручу їх вузлом під назвою ґрейпвайн [148] Ґрейпвайн ( англ. grapevine ), або подвійний рибальський вузол — самозатяжний вузол, що в альпінізмі або під час рятувальних операцій найчастіше використовується для зв’язування двох мотузок. Один з небагатьох, що підходить для з’єднання мотузок різної товщини. . Він самозатяжний, під дією ваги тільки дужче затягується. Так буде краще.

Левко уважно спостерігав за тим, що робить мулат.

Ґрейпвайн, або подвійний рибальський вузол

Якраз тоді, коли Лео і Ґрем зосередились на в’язанні вузла, Сьома блимнув ліхтарем, сповіщаючи про небезпеку. Домовившись про сигнал, хлопці не врахували одного нюансу: Семенів ліхтар був не надто потужним — щоб зафіксувати спалах, Ґрему слід було постійно дивитись на схід. Що ще гірше: Сьома блимнув коротко, мерщій погасивши світло. Росіянин і так ризикував, знаючи, що з-за спини підходить охоронець. Левко краєм ока помітив, що на мить на терасі посвітлішало, проте сприйняв виблиск за відсвіт далекої блискавки. На той момент він більше переймався негодою і навіть не думав про те, що їх можуть застукати. На всяк випадок українець кинув швидкий погляд у той бік, де мав би бути Сьома, та росіянин у цей час уже заповзав під брезент намету-їдальні. Сигнал лишився непоміченим.

— Ось, готово, — сказав американець.

Наступивши ногою на канат, він смикав зелену мотузку — перевіряв на міцність вузол.

По тому він зіштовхнув канат у прірву, тоншу линву накрутив на себе на рівні пліч (ставши схожим на раба-втікача, якого піймали і скрутили за допомогою ласо) і відступив до стіни сьомого рівня.

Левко намацав тонку линву і став спускатися. Мотузка губилась у пітьмі, через що хлопцю здавалось, наче він тримається руками за порожнечу. Він зрадів, коли дістався вузла і поліз далі по канату. Грубий і м’який, канат був уже як рідний. Врахувавши досвід першої спроби, українець наловчився протистояти вітру, і за весь спуск його тільки раз відірвало від стіни і протягнуло над проваллям. Через хвилину він занурився у крону бруґмансії і взявся хапливо рвати квітки.

Дерево дивно пахло. Запах йшов від квіток і був неприємно масляним, гидким, якщо відверто, хоч і терпимим.

По тому, як послабшав натяг мотузки, Ґрем зрозумів, що Лео дістався дерева. Мулат видихнув (цього разу тримати українця було важче: тонка нейлонова линва боляче врізалась у тіло, аж згинаючи хлопця) і розслабився, припавши спиною до муру. Довго байдикувати йому не випало. Обернувши голову праворуч, Ґрем запримітив, що хтось стоїть на терасі — точно на тому місці, де ще п’ять хвилин тому зміїлась альпіністська мотузка, — і нишпорить променем по площадці 6-го рівня.

«Семен? Щось шукає?» Попервах американець лише насторожився, та вже зовсім скоро посірів від переляку. То не був один з умовних сигналів, а Семен не настільки дурний, щоб висвічувати щось на шостому рівні в той час, коли Лео спустився за квітками бруґмансії.

Ґрем втиснувся в стіну, з жахом усвідомивши, що поняття не має, ані хто то такий, ані що йому треба серед ночі на терасі шостого рівня.

— Joder! [149] Йопт! ( ісп. , лайливе ) — лайнувся охоронець, побачивши, наскільки низько розпласталися хмари.

Він покрутився коло вертолітних площадок, обійшов хатину Джейсона і подався до пірамід. Крики більше не повторювались, натомість мав початись дощ, та й на відкритому просторі, без захисту громовідводу, що не кажи, було невесело, тому хлопчина хотів якнайшвидше завершити обхід. Буревій жахливо стугонів, і вартовий засумнівався, що міг щось почути, сидячи в ангарі.

Хіба що кричали дуже голосно.

Біля пірамід теж нічого не знайшлося (зазирнути за підвітряну грань меншої у хлопця не вистачило клепки). Присвічуючи ліхтарем, він протопав ще трохи на схід і спинився.

«Якого біса? — розсердився перуанець. — Мабуть, справді приверзлося. Педро з мене сміятиметься». Він уже збирався йти назад — навіть розвернувся і направив промінь на захід уздовж стежки, — та несподівано нагледів короткий, але яскравий сплеск світла неподалік намету-їдальні. Якраз над прірвою. Ошелешив не так спалах, як те, що на його тлі проступив виразний силует людини, котра стояла спиною до охоронця і дивилась на сельву.