Максим Кідрук - Твердиня

— Вона точно безрозмірна?

Хлопець провів нігтем під значенням 7,29735·10−3:

— А ви не бачите?

Джейсон телющився в книгу і… нічого не робив. Вдруге за день Семен загнав його в малознайомий і незвичний емоційний стан, цього разу — в розгубленість.

— І що тепер? — невиразно пробуркотав він.

Постійна тонкої структури a є однією з найбільш загадкових констант. Її ввів у фізику Зоммерфельд у 1916-му при створені теорії тонкої структури енергії атома. Спочатку a була визначена як відношення швидкості електрона на нижчій борівській орбіті до швидкості світла. З розвитком квантової теорії стало зрозуміло, що таке спрощене бачення не розкриває суті постійної тонкої структури. Донині походження цієї константи, як і її фізичний зміст, не розкрите.

Сьома переписав значення a в блокнот, прибравши експонентську частину.

— Я «пережену» цю константу у вісімковий вигляд і запишу цифрами з Паїтіті, після чого ви накажете всім, хто працює під землею, шукати схожий набір символів на стінах, на виробах із золота тощо.

— Ти думаєш, вони були аж настільки розвинутими, що знали цю константу?

— Я можу лише сподіватись.

— Гаразд. А далі?

Росіянин подивився на Джейсона.

— Поняття не маю. Але хіба це не те, чого ви прагнули? Постійна тонкої структури дає можливість зачепитись, відштовхуючись від неї, можна спробувати витягнути значення елементарного заряду — таке, яким воно було в розмінностях Паїтіті, — і далі одну за одною видобувати відомі нам фізичні константи, а за ними… — Сьома зробив паузу, обдумуючи, що збирається сказати, — …а за ними також ті, що нам невідомі.

Помучившись хвилину, хлопець видав на гора «вісімкову версію» постійної тонкої структури:

І лише відсторонившись і зиркнувши на запис у блокноті звіддалік, він усвідомив, що всі його потуги можуть завершитись фіаско.

— А-а-а-а-ай… — Хлопець видав звук одним горлом, не розтуляючи щелеп.

— Що не так? — занепокоївся Х’юз-Коулман (він більше не силкувався встигнути за лавиною думок росіянина, просто спостерігав).

— Цей дріб, він… — Сьома не знав, як пояснити. — Скажімо, те ж π можна подати у вигляді , , або вже відомим співвідношенням , щоразу поліпшуючи точність. Якщо дробова частина числа неперіодична, то кількість наближених «дворядкових» дробів буде як завгодно великою. Це, своєю чергою, означає: якщо науковці Паїтіті не користувались однорядковим способом запису дробових чисел, постійну тонкої структури ми шукатимемо до кінця часів.

Джейсон заплутався.

— Я… не… я не розумію. — Здавалося, ще трохи, і він почервоніє.

— Нам не відомо, чи знала цивілізація Паїтіті однорядковий спосіб запису дробів, чи записувала дробові числа лише дискретно, типу «ціла частина — чисельник — знаменник», — терпляче розтлумачив Семен. — На жаль, у нас лише однорядкова версія постійної тонкої структури, другої ми просто не знаємо, і якщо вчені уми Паїтіті записали цю константу тим самим способом, що й π та е на стінах Білої кімнати, тобто через чисельник і знаменник, то ми будемо дивитись на неї впритул і… ніколи про це не дізнаємось, бо не уявляємо, якими є ці частини.

— І що тепер? — удруге за останні п’ять хвилин поцікавився сивочолий.

— Треба підшукати іншу константу. Велику. Тобто з великою цілою частиною. Таку, де були б сотні або ще краще — тисячі.

— І в той же час безрозмірну, — скептично докинув Джейсон.

Сьома ствердно покивав: «Ясне діло».

— Маєш щось на прикметі?

Цього разу росіянин замотав головою заперечно.

— На цей час нічого. Треба думати. — Він згріб довідники зі столу і лиш після того спитав дозволу: — Я візьму їх собі, о’кей?

— Бери. І думай. Часу маєш вдосталь. А мені пора повертатись у підземелля.

Чоловік попрямував до виходу, показуючи, що розмову завершено. Сьома на хвильку затримався, витягнув з підставки для ручок товстий чорний маркер «Centropen» і дещо вивів на чистій сторінці. Вирвавши листок, він наздогнав Джейсона.

— Візьміть ось це.