— Ви думаєте, це Паїтіті? — склавши долоні і притуливши їх до губ, спитав Левко.
— А ти сумніваєшся? — покосився на нього Сьома.
— Сьомо, глянь: он ті брили в зовнішньому мурі, вони більші за моноліти Баальбеку [111] Баальбек — древнє місто в Лівані за 80 км на північний схід від Бейрута на висоті 1130 м над рівнем моря. Славиться колосальними монолітними блоками (800—1000 т), що стоять у його основі (для порівняння — найбільший блок у піраміді Хеопса важить «лише» 80 т). До сьогодні точаться суперечки стосовно походження міста і того, хто міг збудувати настільки монументальну споруду. Залишається невиясненим спосіб, який древні будівничі могли пересувати й ставити одна на одну настільки великі брили.
.
З півночі на певній відстані від основної твердині тягнулась лінія мегалітів, формуючи зовнішню огорожу. Стіни основної споруди де-не-де затягувала зелень, через що було важко оцінити на око габарити каменів: незрозуміло, де закінчувався один і де починався другий. Зате зовнішній мур був чистим. Брили в ньому мали форму паралелепіпедів з основою 7 × 7 метрів і довжиною метрів тридцять. Вони чіпко дотикалися основами, але місцями у блоках були висічені проходи, через що рядок мегалітів нагадував абияк складені Г-подібні фігурки з тетрісу.
— Ага.
— Скільки в них?
Семен прикинув: основа — приблизно 50 м2, довжина — 30 м, отже, об’єм — 1500 кубів. При густині граніту 2,5…2,7 тонни на кубічний метр це дасть…
— Орієнтовно чотири тисячі тонн. Кожен.
Левко присвиснув:
— Здуріти…
— Хтось дуже постарався, тягнучи їх сюди.
Приблизно посередині між другим і третім рівнями в’юнка повзуча рослинність, що ховала нижню частину мурів, закінчувалась. Вище йшли голі стіни — за винятком невеликих гаїв, які росли в місцях, де кромка нижнього рівня відступала на значну віддаль від стіни верхнього, таким чином формуючи тераси. Лише в одному місці Сьома запримітив самотнє дерево, що, здавалося, витикалося з прямовисної стіни просто над хлопцями. Він звернув увагу саме на це дерево, по-перше, тому що воно росло вище за інші, а по-друге, через великі жовті квітки, що рясно обсипали крону.
Семен придивився. Дерево здавалося знайомим. «Невже бруґмансія?» — зауважив він.
…Хлопці сяяли. Попри всі незгоди чоловіки лишаються чоловіками. Їх розпирало від гордості. Несподівано виявилося, що їхні жертви мають сенс. Паїтіті існує! Голодні, обдерті й виснажені, з однією зламаною ногою, вони таки знайшли Твердиню. Вони зробили те, що не вдавалося десяткам інших експедицій… Ніхто з них не думав у той момент, що побачити Паїтіті — це навіть не півсправи; головне після цього — повернутись назад і розповісти про знахідку.
— Спирайся на мене. — Ґрем підставив Семену плече. — А ти притримуй з другого боку.
Українець обхопив росіянина зліва, той підігнув ноги, і вдвох із американцем вони понесли хлопця вниз. Сатомі кинула спорядження в лісі і заспішила слідом.
Через хвилину друзі спинились біля проходу в одному з блоків зовнішнього муру. У вирубаний отвір без зусиль могли пройти два слони, плече до плеча. Левко відпустив Сьому і з роззявленим ротом підступив до моноліту.
— Господи, це… це ж Паїтіті. Не вірю власним очам… Загублене місто інків, хоча… — Хлопець розсміявся. — Які, в біса, інки? Ґуннар мав рацію, таке не могли збудувати інки. Ви розумієте, що це означає? — Левко притулив долоні до чорного каменю. Не обертаючись, він звертався до товаришів. — Ми зробимо переворот в історії. Тут справді хтось був задовго до інків. Не просто хтось . Цивілізація! І подивіться… — Він захлинувся, слів не вистачало, щоб виразити захват. — Це розриває мій мозок. Уявляєте? Сьомо, ти можеш таке уявити? Ми — не вінець творіння. З усіма нашими літаками, айфонами, сімпсонами і ядерною зброєю. За тисячі й тисячі років до нас на планеті жила значно більш просунута цивілізація…
— Лео, — тихо покликав Семен.
Українець не реагував, ошелешено водячи руками по гладенькій поверхні мегаліта:
— Чуваки, ми станемо знаменитими…
— Лео! — гукнув Ґрем.
Нуль реакції. Левко стояв до них спиною, дощенту поглинутий руїнами.
І тільки коли Сатомі істерично прокричала: «Лео!!!» — хлопець обернувся.
І усвідомив, що зазирає точнісінько в дульний отвір АКМ [112] АКМ — 7,62-міліметровий модернізований автомат Калашникова, який у 1959 році замінив на озброєнні Радянської армії АК-47.
, модернізованого автомата Калашникова. Характерна скошена цівка легенько тремтіла за сантиметр від його носа — до того близько, що він вловлював легкий запах зброярського мастила і різкіший дух порохових газів. З-понад мушки витріщалось перуанське обличчя: кругле, смагляве, з випуклими вилицями і високими дугами брів.
Читать дальше