Максим Кідрук - Твердиня

Утробне гупання стало віддалятися.

Проминувши ще кілька поворотів (просторих приміщень більше не траплялося), загін потрапив до галереї верхнього рівня: над нею стелі не було — коридор стрімко вибирався на сонце. Конвоїри вивели бранців на відкритий простір. Уперше з моменту виїзду з Пуерто-Мальдонадо друзі позбавилися тягаря всюдисущих дерев, побачивши стільки неба відразу.

Мружачись, Левко роззирався. Вони стояли на самісінькій верхівці Твердині. Верхня площадка була ідеально рівною. Подібно до інкських сільськогосподарських терас, уся площа була наповнена землею, повсюди росла трава. Де-не-де пробивалися дерева, оточені рідкими кущами.

Горішня тераса мала форму сильно витягнутого прямокутника. У довжину вона була як два футбольні майданчики, ширина ж становила три п’ятих від ширини футбольного поля. Посередині тераси, з південного її боку, здіймалася ступінчаста піраміда з напіврозваленою церемоніальною будівлею на вершині. Будовою вона відрізнялася від інкських пірамід, більше нагадуючи піраміди майя. Блоки були витесані з якогось дивного каменю, який полискував на сонці, мов метал. Левко ніколи такого не бачив. З боків тулилися дві менші піраміди, їхні діагоналі були продовженням діагоналей великої. Зміщене відносно поздовжньої осі тераси розташування пірамід (усі три ліпились до південного, лівого від Левка краю тераси) робило горішній рівень Твердині надзвичайно схожим на палубу авіаносця: піраміди правили за палубні надбудови, а видовжена поверхня тераси нагадувала злітну смугу для літаків.

Коло пірамід розмістилися дерев’яні бараки з бляшаними дахами, пофарбованими у колір хакі. Навпроти них — два навіси, що ховали від сонця столи, розкладні стільчики, якісь дошки зі схемами, комп’ютери й іншу цифрову апаратуру. Поруч із навісами височіла щогла зі схожим на корабельний радаром, що обертався на вершині. Зразу за щоглою розкинулась велетенська тарілка супутникового зв’язку. У траві поміж навісами зміїлися дроти. Більшість вели до масивної жовтої будки (понад три метри завдовжки і майже два метри у висоту), в якій Левко впізнав дизель-генератор британської фірми «JCB», про що свідчив характерний жовто-чорний логотип компанії. Ще далі стояло кілька струганих дерев’яних столів і один здоровенний військовий намет, який нагадував циганське шатро. З іншого боку від пірамід (на західному кінці тераси) чорнів силует гелікоптера, того самого, який Левко і друзі бачили вранці. То був «EC120 Colibri» [114] «Eurocopter EC120 Colibri» — легкий п’ятимісний одномоторний багатофункціональний гелікоптер, розроблений спільно компаніями «Eurocopter», «China National Aero-Technology Import & Export Corporation», «Harbin Aviation Industries» та «Singapore Technologies Aerospace». Серійно випускається з 1998 року. , одномоторний вертоліт виробництва французької компанії «Eurocopter», укритий особливою фарбою, що не відбивала сонячне проміння.

В найдальшому, західному кінці тераси вимальовувалися циліндричні ангари. До них тягнулися протоптані стежки. Що здивувало Левка найбільше — це дюжина кудлатих лам, котрі мирно паслись уздовж платформи.

Усе вкупі — навіси, бараки, металеві ангари, супутникова тарілка і навіть гелікоптер — було запнуте камуфляжними сітками. Дах одного з бараків (певно, найстаршого) у норвезькому стилі був засаджений мохом.

Ким би вони не були, ці хлопці дбали про маскування.

Семен крекнув від полегшення, коли його поклали на траву. Сатомі опустилась біля росіянина і заходилася гладити його по голові (японка була єдиною, кому перуанці, певно, не вбачаючи в ній загрози, не зв’язали руки). Ґрема й Левка відволокли трохи далі і поставили на коліна.

Левко спробував поворушити щелепою. Губи розпухнули, з очей цвіркнули сльози, але, на щастя, кістка не була зламана і, схоже, стояла на місці. Ґрем налякано глипав на Лео.

— Чого ти так дивишся на мене?

— Тобі вибили зуб.

Українець презирливо скривився. Так, наче це була найбільша їхня проблема на той час. Та все ж ковзнув язиком і переконався: таки точно, одного нема — передній зліва, зразу перед верхнім різцем. «Почекай, ще й тобі перепаде», — роздратовано подумав хлопець.

— Амаро! Амаро-о! — загукав один із конвоїрів.

З дальнього намету виборсався потворний карлик і заспішив до полонених. Коротун був непристойно бридким: приблизно півтора метра зростом, горбатий, ноги криві. Левку ще не доводилось бачити настільки недоладно збудованих людей. Штани були закочені кілька разів, при цьому в районі талії ледве сходилися; крізь нижню частину сорочки кольору хакі випирав волохатий живіт, зате плечі провалювались, і рукав починався на середині біцепса. Та найбільше вражала голова. Сплюснута й витягнута, звіддаля вона нагадувала «дзьобате» рицарське забрало. Лоб, плескатий ніс і підборіддя лежали на одній скісній лінії під кутом 45° до горизонталі. Через це макітра виглядала сплющеною і здавалася постійно закинутою назад, а вуха були на одному рівні з гострим виступом нижньої щелепи. За винятком чорних жмутків над вухами й на зашийку, недоросток не мав волосся. Сорочку підперізував широкий шкіряний пояс, до якого кріпилася кобура з автоматичним пістолетом «Sig-Sauer», довгий ніж із визубнями і дві осколкові гранати.