Максим Кідрук - Твердиня

Хлопець повів очима вгору, всюди спостерігаючи те саме: колосальні, майстерно оброблені моноліти. Це не схил пагорба. І не спад урвища. Перед ним — стіна.

Нагорі стіна обривалася рівною горизонтальною крайкою. Левко не так побачив, як інтуїтивно осягнув, що це лише перший виступ. Над ним здіймається ще один, а далі — ще і ще. Українець стояв надто близько, через що не міг їх бачити, але припускав, що саме верхні щаблі муру, котрий налічує десятки метрів у висоту, заступали сонце. Те, що він сприйняв за улоговину з продовгуватим озером, на ділі виявилося ровом перед височенною кам’яною твердинею. Їхньою Твердинею.

Ззаду заплюскало. З очерету вийшла Сатомі.

— Що тут? — почала вона і затнулася. — Ой…

Левко проігнорував її.

Зацікавлений, до них пробрався Ґрем. Американець виткнувся з комишів і завмер, не насмілюючися йти далі. Всі троє стояли шоковані, викинувши з голів усе, крім руїн.

— Це те, що я думаю? — порушив мовчанку Ґрем.

Українець поворухнувся. Запустив пальці у відросле волосся і зімкнув їх на потилиці.

— Знайшли… — тільки й пролепетав він.

На більше йому не вистачило сили.

Коли Семен отямився, хлопці сяк-так зафіксували ногу (Ґрем подер на шмаття свою сорочку — її використали замість бинтів, а Левко відшукав більш-менш рівну гілляку) і потягли його до табору.

Дорога назад зайняла більше години. Один раз на початку шляху (під час дряпання на схил) Сьома знепритомнів. Кожен рух чи необережний доторк до ноги викликав вибух несамовитого болю, від якого спирало легені і спинялося серце. Решту часу Ґрем і Лео несли товариша на плечах.

Був майже південь, коли вони повернулись у бівуак. Стараючися, щоб Сатомі нічого не запідозрила, Левко обійшов табір по периметру, зазирнув під кожен кущ, проте не виявив слідів чиєїсь присутності. За час їхньої відсутності наплічників і намету ніхто не торкався.

В першу чергу зайнялися Сьомою. Знайшли кращу палицю для фіксації кістки; Сатомі підготувала холодний компрес і дала хлопцю відразу три знеболювальні таблетки (Семен, не глянувши, проковтнув усі). Поки японка перебинтовувала ногу, Левко вистругав костур. Для цього вирубав довгу гілляку з V-подібним роздвоєнням на кінці. Пообрізав сучки, як міг відшліфував задирки, після чого перевірив гілляку на міцність. Насамкінець обмотав роздвоєння на кінці однією зі своїх футболок, щоб Сьомі було м’якше спиратися пахвою на костур. Краї підкладки зафіксував скотчем.

Нова шина вдалася значно краще, ніж попередня, тимчасова, вона повністю знерухомила зламану гомілкову кістку. Нижній кінець примотаної до ноги палиці підв’язали шворкою до пояса на Семенових штанах. Таким чином травмована нога втримувалась у напівзігнутому положенні. Ні Левко, ні Сатомі не знали, чи то правильно, але з напівзігнутою ногою Сьома міг сяк-так пересуватися, спираючись на костур і не черкаючи ступнею землю. Втім, навіть таке пристосування не дозволяло росіянину дертися крізь джунглі — він міг дибуляти лише на відносно рівній і чистій від заростей території. І це означало одне: незалежно від того, що хлопці надумають, Сьома залишається у джунглях.

Приємне, профільтроване зеленню сонячне світло і дрімотний спокій розімлілого на сонці лісу помалу заспокоювали нерви. Певна річ, хлопці не могли позбутися думок про труп чорношкірого і пов’язані з ним таємниці, проте шокове напруження минуло, відкривши шлях для інших почуттів, першим із яких сплив на поверхню голод. Тільки закінчивши перев’язку, Левко згадав, що з учорашнього вечора нічого не їв.

— Треба підкріпитися.

Ґрем кивнув і взявся чаклувати над вогнищем. Хвилин за десять чай закипів. Хлопці й дівчина поснідали сухими крекерами і шматками в’яленого бекону, заїдаючи це все курагою. Потім пили чай. Сиділи мовчки. Лиш вряди-годи тишу розтинало чиєсь гучне сьорбання або тонке, майже беззвучне зітхання. Знеболювальне почало діяти, і Семен розслабився; блідість стекла з його обличчя, щоки порожевіли.

— Що сталося вночі? — перервала мовчанку Сатомі. Хлопці переводили погляд один на одного, але, схоже, ніхто не збирався відповідати. — Чому я прокинулась у кущах за кілька кілометрів від табору?.. Ви так і будете мовчати?

— Ти реально нічого не пам’ятаєш? — уточнив Левко.

— Я отямилась на руках у Ґрема за хвилину до того, як Сем звалився зі схилу.

Левко з Ґремом одночасно подивились один на другого. Наїжачились.

— А вчорашній вечір?