Сергій Ухачевський - Чужа гра

У дев’яносто шостому-сьомому роках в Україні жити стало трохи легше, починали працювати підприємства, люди побачили світло в кінці тунелю. Але нараз почали рости ціни, падав курс гривні. Податкова стала закручувати гайки, в розмовах бандитів, ментів та податківців з’явилося поняття «розривати» бізнесменів. Українські капітали масово потекли за кордон. Нова хвиля приватизації супроводжувалася відстрілом підприємців — вітчизняний бізнес був круто замішаний на крові. І не завжди робилося заходом бандитів — охочих за гроші комусь вкоротити життя було чимало і з іншого боку барикад.

… Швець геть не тішився з того, що зв’язався з Кірцуном та його протеже Нарочицьким, який уже рік обіймав в обласній адміністрації посаду покійного Гуцула. Новий заступник перебрав до своїх рук бізнесові зв’язки області у спиртовій галузі, торгівлі паливно-мастильними матеріалами, в енергосистемах. Валентин у нього був на побігеньках, і рішення — балотуватися на голову міськради — приймав Нарочицький. Єдиним серйозним конкурентом Кіркуєва у виборчих перегонах був директор агрофірми «Колос» Кравченко.

Швець не мав шансів пройти в парламент по мажоритарному округу, тому надії покладав на УПЕВ. Гадав, це буде на дурняк, адже завдячуючи йому «гремліни» стали лідерами розкрученої коштом Краснова партії. Проте нові фюрери УПЕВу запросили з Швеця двісті п’ятдесят тисяч доларів… Гаркавий, якому вдалося залишитися в УПЕВ, отримав ці гроші від них на знак примирення.

Дві газети, що обслуговували кампанію, складали гороскопи, в яких стверджувалося: УПЕВ, — єдина партія, що виведе Україну з кризи, створили механізм «соціальних» моніторингів, що лив воду на партійний млин… На біґбордах по Україні висіли плакати зі слоганом «УПЕВненість у майбутньому — ми гарантуємо». Під написом з яскравим партійним прапорцем були портрети «гремлінів», Швеця і Гаркавого. Ці типажі законно мали б зайняти місця під рубрикою «їх розшукує міліція». Реклама з їхніми пиками займала розвороти в провідних українських газетах.

Валентин, переглядаючи їх у колишньому офісі «Ірини», міг лише позаздрити тому, як працюють люди. Сєнцов кинув йому на вибори лише сто тисяч доларів. Доводилося викручуватися.

Добре, що Петрушка дав компромат на Кравченка. Той узяв кредит у півмільйона доларів, половину витратив на офіс, придбав машини та квартири для родичів. На решту купив у Німеччині старі бурякозбиральні комбайни, непридатні до місцевих умов. У пресі з’явилися розгромні статті. Проте в столиці їх «не помітили».

Люди Кіркуєва ночами ходили вулицями з мегафонами і закликали голосувати за Кравченка; включали на повен голос совітські патріотичні пісні. Одного ранку двері квартир та вікна машин обклеїли його портретами, використовуючи клей «суперцемент». Через день у поштові скриньки від імені кандидата прийшли листи із закликом до возз’єднання слов’янських народів і повернення комуністичного ладу. Жодна нормальна людина після цього за нього не проголосує. Оточення Кірі вважало, що справу зроблено.

Проте був іще один конкурент, якого Валентин недооцінив, — мер міста радянських часів Чубатий…

Якось Оленка запропонувала Валентину розіграти гарну п’єсу і «знайти» батька та сестер. Місцеві газети зі смаком почали обсмоктувати тему і писати сопливі статейки. Як було важко маленькому Валентину пробиватися у житті, як ішов складною дорогою без допомоги рідних, важко працюючи і творячи добро в ім’я України.

… Після того як дізнався про батька, довго вдавав байдужість, але його як біс під’юджував: дізнайся, піди подивися. Ще й Оленка одного ранку сказала: «Коли б у мене раптом знайшовся брат чи сестра, я б не думала, чи винен мій батько, що підгуляв замолоду!».

— До таких родичів не маю почуттів.

— Колись говорив Шлапак: у житті, як на довгій ниві — можеш викопати скарб, а можеш напоротися на міну.

— Надокучила ти мені зі своїм Шлапаком! Ви, бува, знову не почали трахатися, поки я тут, а він — у Києві?

— Шлапак — минуле. Я думаю про майбутнє. Про наше майбутнє… Треба йти далі, може, через чотири роки і ти підеш у депутати.

— Нафіг це мені?! Маю в руках ціле місто!

— Місто не твоє… Обов’язково маєш купити диплом якогось сиктивкарського університету… Це не проблема.

— Фігня це все…

— Невідомо, як воно поверне завтра, і при владі опиняться ті, від кого зможе захистити тільки депутатський імунітет…