Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Що у справі Андрія?

— Кілерів знайшли. Мертвих. Люди Сліпого. Третій переховується в Угорщині. А там місцева поліція під Мойшею…

— Мене це не втішає.

— Знаєш, що Сліпого вбив Кіркуєв?

— Всі вважали, що той працював на нього, — здивувалася.

— Така бандитська дружба.

— А що з Вербним? Він у розшуку, чи знято звинувачення?

— Підтримуєш з ним стосунки?

— Ми дружимо.

— Чому ти постійно знаходиш таких друзів?!

— Аналогічне питання чую від нього щодо тебе.

Максимів помовчав, на Севастопольській площі повернув на Червонозоряний проспект. Ірина сказала:

— Ще не перейменували! Після Німеччини все це нагадує відсталу совдепію: назви, люди з візочками, сірість…

— Влаштуй мені зустріч з Князем… До речі, Гаркавий продовжив випуск «Руської», і марка з портретом Вербного до цього часу в продажу.

— Андрій мав у цьому бізнесі частку, може мені щось перепаде?

— Гаркавий мало не цілується з «гремлінами», і вони мають долі у підприємстві. Тобі краще туди не пхатися… То я зможу поговорити з Князем?

— У нього не виникне проблем?

— Коли Швець опиниться в парламенті, ми маємо роздерти його заступника Нарочицького. Він — людина ФСБ. Росія поступово, але невпинно завойовує позиції в Україні, не політичним, а бізнесовим шляхом: приватизація, СП… Об’єднувати «братні» народи нема потреби, ми знову під Московією. Вони вливають в Україну свою кров — нафту і поступово випивають нашу.

— Але до чого тут Князь?

— Його з Ангелом можна протиставити цій експансії…

— Використати і викинути як Андрія, Сліпого?!

Ірина зрозуміла більше, ніж треба. Максимів відмовчався.

Невдовзі були вдома. Підполковник залишив її одну, віддавши ключі від машини і квартири. Ірина оглянула хату — чисто, не чути запаху курива, немає пляшок, пилу на меблях, ліжко застелене чистою постіллю. Не вірилося, що тут жив чоловік. Втім, хто знає, що вона застала б, коли не попередила б про свій приїзд. Може, тільки вчора виніс з хати кілька мішків пляшок?

Після поїзда — ванна, потім — дзвінки до Ольги та Інни. Подруги зраділи її поверненню і напросилися в гості, а потім — піти в ресторан, щоб до ранку пити текілу і танцювати з незнайомими чоловіками. Наступний дзвінок — до Оленки. Домовилися про зустріч.

До приходу дівчат було вдосталь часу. Але коли заходилася готувати вечерю, побачила, що на кухні завелися таргани.

Переборюючи огиду, побігла на ринок за трунком, купила кілька видів. Повернулася додому, але одразу братися за роботу не хотілося; присіла на край ліжка. На стелажі — весільний відеофільм… З важким серцем увімкнула магнітофон — з касетної щілини виповз тарган, і, ворушачи вусами, зацікавлено глянув на неї, вивчаючи, що це за створіння опинилося в його квартирі. Дівчина прибила його капцем. Зателефонувала до Максиміва:

— Ти мені віддячив! Валіків розвів!

— Кого?! — не второпав Петро.

— Валіків вусатих таких, маленьких і підленьких, вони усюди!

— Маю зараз нараду… Знаю, вони там є, страх втратили, скільки воював, нічого не допомагає…

— Сьогодні я починаю війну!

Коли прийшли подруги, Ірина давала лад на кухні, ганяючи знахабнілих квартирантів. Ольга з Інною вирішили їй допомогти і запропонували для початку потруїти їх, а через кілька днів розпочати ремонт. Обидві подруги мали досвід у боротьбі з вусатими окупантами.

Ольга з Інною майже не змінилися. Веселі, жартівливі, але кожна зі своїми проблемами. Жінка Османа на Кіпрі була вагітною. Тому між Інною і її коханцем пробігла велика чорна кішка, хоч він божився, що нічого з дружиною не мав. Інна мстиво вирішила вибити у нього з-під ніг фінансову базу, завалювала роботу, потай відкрила в Німеччині свою фірму і перекачала на її рахунок близько двохсот тисяч доларів. Відмовлялася з ним спати і не пускала на поріг квартири. Осман з горя запив як останній пияк, і це ще гірше позначилося на справах фірми.

Батько Ольги розлучився з матір’ю і жив зі своєю референткою. Став менше доньці давати грошей. Ольга до життя була не пристосованою, але якось викручувалася і щомісяця бувала в Ангела.

Усе це Ірина почула від подруг; у присутності Оленки порадила дівчатам нічого не розповідати. Особливо — про стосунки Ольги з Юрком.

Про вовка помовка — Оленка на поріг. Вона змінилася. Це вже було не провінційне дівча, що приїхало до Київа. Обтерлася, дещо збабіла, відгодувала сідниці, але це їй личило. В очах — упевненість. Одяг — з дорогих магазинів.