Сергій Ухачевський - Чужа гра

Кіркуєв зрадів — Кірцуну неприємності гарантовано. Після публікацій, знахідок на пожежах, Петькові буде важко викрутитися. Слід задуматися, чи робити ставку на коня, і почав спотикатися. На ринку депутатів кон’юнктура мінлива; ще не такі падали з владного Олімпу.

На прес-конференції журналісти, що знали більше, ніж хотілося б «гремлінам», засипали їх запитаннями про зброю на згарищах, про будинок Швеця, про факти, висвітлені в листівці.

Кірцун зірвався з місця і вихопив з рук якогось репортера агітку, почервонів від люті, зиркнув на Шлапака, який розгублено поправляв окуляри. Він погано підготувався до прес-конференції, не задобрив журналістів і не вивчив ситуацію. Петько, люто рухаючи вилицями, заявив:

— Это — грязные политические провокации, нах! Грязная фальшивка, нах! Оружие нам подбросили! И еще надо проверить, кто и чем болен, нах!

Коли молода журналістка поцікавилася порнографічними фото в листівці, Деметраш зірвався:

— Придешь ко мне, я тебе устрою порнуху, бля! — і жбурнув у залу мікрофон. — Вы понимаете, с кем говорите?! Всех пересажу, бля! — і почав кидати в журналістів, що трапиться під руку.

Валентин, дивлячись на цю комедію по телевізору, реготав до сліз. Тепер ці жевжики, включно з Швецем, — політичні банкрути. А Шлапаку дадуть під зад.

Знову дзвінок. Петько.

— Видел?

—Да.

— Надо встретиться. У меня в офисе.

Валентин, виходячи з дому, наказав Астаф’євим:

— Шлюх не водить, бутылки в стену не бросать.

Приїхавши на зустріч, Валентин постарався «сифілітикам» не подавати руки.

— Сëдня менты взяли Мустафу, — повідомив Петько. — Нам нужен человек на его место, нахуй.

— Много забот…

— Каждый хочет на чужом хую въехать в рай!

— Интересно, что будет со Шлапаком? — посміхнувся Валентин.

— Йобты, пускай тебя волнует собственная судьба. Мойша считает, что надо работать дальше. Завтра все телеканалы и газеты изменят свои позиции. Если нет — им киздец!

— Хочу услышать, что нужно от меня, — зітхнув Валентин.

— Йобты, возьмешь своих уродов, нахуй, и поедешь в Германию. Украдете ее дочь. Када мы с этой ссыкухой разберемся, отпустите, нахуй. Только с ребенком аккуратнее. Не звери. Это решение Мойши.

— Когда выезжать?

— Поедете, бля, через Будапешт под чужими фамилиями, — сказав Деметраш.

— Мне нужен аванс, чтобы оплатить операцию сестре…

— Йобты, быстрее сделаешь дело, быстрее получишь бабки, — вирішив Петько.

Валентин креснув зубами і вийшов з офісу. Удома Астаф’єви знову привели шлюх і увімкнули на весь голос магнітофон з піснею для дебілів «Ну, где же вы, девчонки?».

Одного ранку Бацилу викликав на зустріч Максимів. Той приїхав під кінець робочого дня на Лук’янівку, пересів в авто підполковника.

— Якщо Мустафу посадять, кого поставлять на його місце?

— Скоріше, когось із бригадирів. Можуть Цигана. З подачі Кірцуна менти перешерстять угруповання, половину «чорних» депортують…

— Що чути про Кірю?

— Зник. Кажуть, що поїхав зі своїми відморозками в Угорщину… Приходив до мене — то пропонував об’єднуватися з Мустафою проти Кірцуна, то хотів, щоб я допоміг знайти общак покійного Анджея.

— Що знаєш про цей общак?

— Циган казав, його утримує Ірина.

—… У тебе є акції «Руської». Продаси?

— Без проблем. З них немає зиску.

— Сподіваюся, історія з акціями залишиться між нами…

— Я вмію мовчати, — сказав, виходячи з авто, і сміючись, додав:

— Наступного разу, коли будете їхати на конспіративну зустріч, не чіпляйте номери догори ногами.

Максимів вийшов і пересвідчився, що бандит сказав правду…

Зателефонував до Ірини, повідомив про згоду Бацили. Вона сказала, що сьогодні дзвонив Левчук і потішив: Боровицький згоден продати свої акції. Залишалися Кіркуєв та Швець.

— Що може Швеця примусити продати акції? — запитала Ірина.

— Тільки гроші. Спробую надавити на нього, розкрутивши тему будинку в Празі. А ти попроси Гаркавого, щоб поговорив з ним… Коли зустрінемося?

— Маю конфлікт з цим ірландцем — не розбирається, з ким можна працювати, з ким ні. Досі спромігся українською вивчити три слова «дупа», «ковбаса» і «паскуда» — у нього дівка з області, уявляєш, про що балакають?

—… Гаразд, якщо вирішите повечеряти, телефонуй, маю вечір вільний — у всіх бандитів відпустки.

Поклавши трубку, Ірина відкинулась на спинку крісла і заплющила очі.

Під час розмови з Левчуком та Лисаком на презентації пригадала про Ангела. Левчук сказав: