Мирослав Сивицький - Жартівники

— На суді, пане професоре, на «процесі віку»…

— Згадав! Ви — директор будинку культури з села Заївка.

У пам'яті спливла пригода майже трьохрічної давності.

Літньої ночі, далеко за північ, його розбудив шум автомобіля. Голова Заївської сільради, директор тамтешнього радгоспу, завідуюча сільським фельдшерським пунктом, привезли всю у синяках школярку, що мов загнане звірятко, сиділо в куточку уазика, й затуманеними очима безчуттєво сприймало навколишню дійсність, і попросили написати висновок про зґвалтування.

— Це справа судмедексперта, — спробував відмовитись.

— Хто там розбиратиме! Є заява від потерпілої, буде медичне підтвердження й цього досить! Хто засумнівається у вашій компетентності, — натискав директор, будівельники, котрого вже закінчували споруджувати Іллярію дачу, і натякнув, що, в разі незгоди, бригада завтра згортає манатки й повертається у радгосп.

— Нащо така поквапливість? — не хотілось іти проти власного сумління, але за вікном стояла пора, коли все летіло шкереберть — розпадався незламний і вже було не до професійної етики та моральних принципів. А дача-красуня, майже за дармову ціну, з радгоспних матеріалів, старанням його ж майстрів росла й радувала око.

— Та вже допік до живого нас усіх отой «соціал-демократ», в'ївся кожному в душу, в серце, в печінки…

— Хто, хто? — звів докупи брови професор.

— Та є там у нас один діяч — голова Руху, а сам бач, що витворяє — ґвалтує неповнолітніх.

— Коли ж вона на суді зречеться своєї заяви? — все ще не хочеться Іллярію поступатись їхньому натиску.

— Не зречеться!

— Що з того, що зречеться, — озвалась, нарешті, фельдшерка, — коли віночок зірваний і цей незаперечний факт підтвердить судмедексперт, якщо справа до цього дійде. Тільки не дійде. Ситуація контролюється… Будете оглядати?

— Мушу, для заспокоєння власного сумління — Іллярій зітхнув. — Зараз одягнусь і поїдемо в клініку.

— О, Господи! — сплеснула в долоні фельдшерка. — Нащо це все? Я ж оглядала. Ось, — вийняла аркушик паперу.

— Вам залишається лише підписати, — нарешті за весь вечір вставив своє слово голова сільради і пильно поглянув у вічі професорові.

І він, скріпивши серце, інтуїтивно відчуваючи, що тут щось не чисто, поставив свій підпис.

Коли ж цей, по суті рядовий факт зґвалтування, завдяки старанням сп’янілої преси, що вирвалась з-під ярма цензури, роздули на всю область, а районна Феміда вдалась до показового процесу, і хвилі докотились до Іллярія, він, мов отой убивця, якого потягнуло на місце злочину, поїхав у райцентр на заключне засідання суду…

— Нестор… Нестор…

— Некуйбіда, — підказав хлопець.

— Еге ж, «соціал-демократ!». Саме так вони вас називали тої ночі.

— Хто?

— Ті, що привозили дівчину… — Іллярій повністю оговтався. — Гадаю, тепер не будемо торгуватись?

— Не будемо. Скажу, що власниця оцих босоніжок жива.

— Оце я й хотів почути! Все решта суєта суєт! — професор відчув, як нарешті з плечей звалилась така важка ноша, що він аж помолодів неначе. — Я їздив у гуртожиток, телефонував до неї додому…

— Вона у мене.

— З нею усе гаразд?

— Так. Вивихнула ногу, але тепер усе нормально.

— Ви впевнені?

— Нею заопікується Софійка.

— Ця цілителька ваша родичка?

— Чому так думаєте?

— Також Некуйбіда…

— Ви її знаєте?

— А хто її не знає? Зрештою, баба Софійка, чи не ровесниця моєї покійної матері, царство їй небесне, — зітхнув професор, — і мене пам'ятає, коли я був ще малим…

— Погляньте, — щиро дивується Нестор, — а світ справді тісний…

— То що ви хотіли у мене довідатись?

— Як ви поясните таку дивну поведінку Нелі на суді?

— Звідки ви взяли, що я там був? — тепер у свою чергу вже дивується професор. — Про те, що ви були там, я довідався з досьє, що передав мій колега по перу з «Литературной газеты». Мене зацікавив ваш підпис під медичним висновком, у якому згадувалось про оті «численні синяки, криваві набряки, сліди важких побоїв»… Звідки синяки?

— Не знаю, — розвів руками професор, — але на тілі було їх безліч, а ще страшні набряки під очима, синці від пальців на шиї… Я вам клянусь…

«Били недолюдки! — дотепер Нестор думав, що всі оті „художества“ описані в медичному висновку, всього-навсього вигадка. — Ось чому мені не дозволили зустрітися з нею, зразу після арешту, й пізніше під час слідства».

— А її поведінка під час судового засідання, то дія психоруйнівних препаратів.