Мирослав Сивицький - Жартівники

— Нелю, що ти тут робиш? Чому не вдома?

— На тебе чекаю, милий… Проведи мене… А ніч, як на замовлення!

Тихий липневий вечір. П'янко пахнуть копиці сіна, що, як шоломи воїв, темніють на лузі, й блистить розлитим сріблом у місячному сяйві тареля ставу.

— Давай скупаємося! — сказала дівчина, й не чекаючи відповіді, стягнула через голову суконьку, під якою більше нічого не було. У місячному сяйві, на тлі свічада ставу, хлопцеві відкрилась бентежна краса й таємниця жіночих чар. Дівчина, поволі ступаючи, занурювалась у літепло, і коли на поверхні тарелі зосталась лише акуратна голівка, хлопець швидко роздягнувся і з розгону плигнув у теплу, як кава, воду…

Наступного дня, як тільки Нестор прийшов на роботу, до будинку культури під'їхав міліцейський уазик, з якого вискочили дільничний міліціонер Іван Поцілуйко, білявий у штатському чоловік літ під сорок, й висунулась посиніла від горілки мармиза Стакана Івановича.

— Кирило Маркушевич, слідчий з особливо важливих справ, — відрекомендувався цивільний. — Вам доведеться поїхати з нами до райвідділу. Для дачі пояснень.

— У чому мене звинувачують? — запитав Нестор, згадав сесію, позбавлення депутатської недоторканості, та погрози подати в суд «за образу гідності та зведення наклепу».

— У зґвалтуванні неповнолітньої.

— Що?! — у Нестора очі полізли на лоба. Сподівався бозна яких звинувачень, аж до зради Батьківщини, але тільки не цього. — Цікаво, кого ж це я зґвалтував?

— Свою аматорку. Нелю Пліщук.

— Ви що з глузду з’їхали? — не вірить власним вухам. — Давайте перескочимо до неї й вмить усе вияснимо.

— Нема що вияснювати, й так усе ясно, як у білий день! — слідчий Кирило Маркушевич виклав на стіл аркушик паперу зі шкільного зошита.

— Що це?

— Заява про зґвалтування. Це її почерк?

Нестор узяв папірець і літери застрибали перед очима. В грудях почав зводити кубельце острах.

— Почерк справді її, але тут щось не так… Треба все з’ясувати. Розібратись…

— Ми за тим і приїхали.

— Як це могло статися, Несторе? — нещиро цікавиться Стакан і маленькі сірі очиці тріумфують. — Такий здоровий, понімаєш, бугай, а ґвалтує неповнолітню… А ще голова Руху! Цікаво, куди ви нас запровадите, з такою демократією? Що не кажіть, — він поглянув на дільничного та слідчого, — за Союзу таки порядок був, а ви розвели отут анархію…

— За Сталіна порядок ще кращий був! — скипів Нестор і ледь утримався, аби не порозкидати по кутках, оту братію, а самому скочити в уазика й дременути за Нелею. (Ох, як він потім каявся, що не зробив цього!) — Слава Богу, що за мною приїхали посеред білого дня звичайним уазиком, а не «воронком» під покровом ночі… Тільки затямте, я нікого не ґвалтував.

— Заспокойтеся, пане Несторе, — в очах слідчого хлопець прочитав чи то співчуття, чи сум. — Ось погляньте ще на це.

— А то що ще за фількина грамота?

— Медичний висновок. Пліщук була зґвалтована учора пізно ввечері, а незадовго до цього бачили вас удвох, як ви йшли за село в напрямку ставу…

— Так, то правда… Тільки не ґвалтував я, — прошепотів Нестор, злегка почервонівши. — Все відбулося за обопільною згодою.

— Лікар пише, що на тілі є ознаки насильства, — ось читайте «…криваві набряки на руках, плечах, сліди душіння на шиї».

— Скажіть, після цього всього вона ще хоч жива? — враз Нестерові зробилося зле. Дика, страшна здогадка обпекла розум, душу й серце…

«А що коли?… Коли це була пастка? Неля — троянський кінь?!»

Те, у чому його звинувачували було протиприродним і диким, але й те, що забрело в голову, теж було не ліпшим, але інакшого пояснення видобути не зміг.

«Поглянь, як швидко і заява, і медичний висновок, до того ж побої звідкілясь… А її настирливі намагання близькості?

Що ж, коли це справді так, то ти, дитинко, свою дванадцяту роль зіграла на відмінно! Що до цноти, то ти була невинною, як корова після четвертого теляти!» — враз подумки облаяв дівчину Нестор, але тут же похопився. «Постій, не гарячкуй, ще не вечір, буде очна ставка… Не може вона справді таке зі мною вчинити, й ні з того ні з сього засадити до в'язниці».

— Побої то брехня! І якщо вони у неї справді є, виясніть звідки.

— Цим і займеться слідство. Ось ордер на ваше затримання.

— Що ж, — розвів руками Нестор, — тут нікуди не подінешся, прошу, пане голово, передайте ключі Довгошийкіну, чи Наташці, аматорам скажіть, що репетиція сьогодні відміняється.

— Чує моє серце, що надовго, — єхиднить Стакан. — І село відпочине, не буде, понімаєш, кому воду каламутити… Ось така, понімаєш, друга сторона медалі, — засміявся весело…