Зигмунт Милошевский - Безцінний

Коли бракує слів, нехай говорять цифри: під час Другої світової війни загинуло сто п’ятдесят тисяч польських солдатів і понад п’ять з половиною мільйонів звичайних громадян, із яких три мільйони були польськими євреями. Польща втратила майже сімнадцять відсотків свого довоєнного населення. Жодна інша країна не зазнала таких відчутних втрат! Після війни було встановлено, що матеріальна шкода склала понад шістсот доларів на мешканця. Ще раз підкреслю: жодна інша країна не зазнала таких відчутних втрат! Знищено СОРОК ВІДСОТКІВ усіх культурних цінностей. І втретє: жодна інша країна не зазнала таких відчутних втрат!

Давня історія? Може, й так. Але в такому разі чому я відчуваю цю нестерпну болісну злість? Учора американці визнали, що посприяли війні. Посприяли найбільшій катастрофі в історії Польщі. Учора громадяни Ізраїлю одержали можливість стати американськими громадянами. Учора моя знайома вийшла з дитиною з американського консульства зі сльозами на очах. Було вирішено, що мета їхнього візиту — відвідини вмираючої тітки у Філадельфії — недостатня для того, щоб поїхати до країни вічного щастя.

Бракує слів. Але скажу одне: ідіть собі. Заберіть свої посольства, свої консульства, свої винищувачі й свої дрімлайнери, які ви нам нав’язуєте. Заберіть свої фальшиві білозубі посмішки, кока-колу, Міккі-Мауса й усі ті слова, якими ви засмічуєте нашу прекрасну мову. А передусім від сьогодні давайте собі раду самі, дорогі союзники!

Навіть якщо я не плакав, то на очах бриніли сльози. З найдавніших знайдених сімейних документів випливає, що бабця Юзефа (родом із Блоня) вийшла заміж за варшав’янина дідуся Генрика у столиці в 1871 році, що робить з мене варшав’янина в шостому поколінні. І можете сміятися, але я люблю це найбридкіше місто Європи так сильно, як тільки можна любити купу цеглин, покладених одна на одну. Це був, є і буде мій дім, іншого я не хочу і не потребую, тут мене поховають, крапка. Усе своє життя я був зациклений на минулому цього міста, невпинно шукав сліди його краси й величі, як реліквії зберігав знімки, листівки, фільми, мапи.

Набридав приятелям розповідями про Східний Париж, про центр цієї частини Європи, про одне з найважливіших і найпрекрасніших міст на мапі континенту. Але врешті я мусив прийти до тями, вийти на паскудні вулиці паскудного міста, повернутися, немов до дружини, яка з чарівної красуні перетворилася на товсте, бридке й злостиве бабисько.

Тому вчора в Національному музеї, де я був свідком відкриття павільйону Мілевського і його скарбів, зокрема славетного Toute le Monde, який з моменту відкриття в Татрах був одностайно проголошений істориками мистецтва «найважливішою картиною в історії живопису», — вчора у мене на очах бриніли сльози. Бо я зрозумів, що хоч один раз в історії цього міста сміх історії — це приязна посмішка, а не злостиве хихотіння.

Як інакше пояснити те, що більше ніж через сімдесят років після початку Другої світової війни діються такі речі. Що завдяки колекції картин, яку один єврей і водночас великий польський патріот викрав у вирішальний момент у найбільшого лиходія в історії, Варшава відтепер, безумовно, стоятиме в одному ряду з Парижем, Флоренцією та Нью-Йорком.

Що я кажу! Уже стоїть! CNN, ВВС, Аль-Джазіра — вчора з’являлася лише одна тема у світових медіа, всі камери показували одне місце, одне бридке місто десь на околицях Європейського Союзу. Неможливо замовити квиток на рейс до Варшави, неможливо знайти місце в готелі, неможливо знайти видавця преси чи книжок, який би не готував зараз спеціальні публікації про польську столицю.

Пані й панове, вчора Східний Париж повернувся на мапу Європи.

Розмова з професоркою Катажиною Бондою з Майстерні консервації живопису Національного музею в Кракові при Музеї князів Чарторийських, начальницею відділу, відповідального за реставрацію знищеного «Портрета Юнака» Рафаеля Санті.

— Як ви гадаєте, чи станете ви коли-небудь перед більшим викликом у професійному житті?

— Ніколи. Ані я, ані жоден інший реставратор.

— Скільки точно було частин?

— Великих кілька сотень, а всіх, разом із найменшими скалками, майже дві тисячі. Коли ми пронумерували всі частини і розклали на столах, ми виміряли, що сумарна довжина столів становила вісімдесят метрів.