Зигмунт Милошевский - Безцінний

Запитання перше: чи це взагалі можливо?

Інформація, оприлюднена CNN, настільки ж шокуюча, як і достовірна. Після Першої світової війни Сполучені Штати мали всі підстави остерігатися нових заворушень в Європі. Переможені німці, група нових держав (серед них і Польща), які зухвало борються за своє місце, загроза червоної революції. Для США відслідковування подій у Старому світі було подібне до перегляду трилера — відомо, що за мить щось вибухне, питання тільки, коли й навіщо. І чи знову будемо в це вплутані? А якщо так, то чи вдасться цим скористатися? З цієї перспективи розпочата ще за адміністрації Вільсона акція «Отруйне зерно» була на сто відсотків логічна й обґрунтована. Схоже на те, що це була, напевно, найкраща у світі розвідницька операція, а її масштаб, і, передусім, далекосяжність, мають справляти враження у часи, коли жоден уряд у світі не вживає заходів, ефект від яких не буде помітним у тому самому терміні повноважень. Тим часом акція «Отруйне зерно» від самого початку була запланована на декади.

Хіба це не геніально — завербувати емігрантів або нащадків емігрантів, розмістити кілька десятків молодих агентів — названих у документах Зернами — як політичних активістів у найважливіших державах Європи і допомогти їм робити кар’єру у структурах влади, щоб через певний час мати у своєму розпорядженні досконалі джерела інформації й отримати шанс формувати політику окремих держав Старого світу. Як свідчать оприлюднені документи, Зернам допомагав спеціальний аналітичний відділ, який послуговувався всією розвідницькою інформацією. Це означало, що агенти мали доступ до особливої інформації, завдяки якій вони здавалися своїм європейським начальникам геніями — прозорливі, ефективні, далекоглядні, досконало обізнані у міжнародних відносинах, планах і намірах інших держав.

Документи стосуються тільки Німеччини, але гадаю, що історики решти європейських держав швидко почнуть замислюватися, хто був американським шпигуном у них. Я впевнений, що у Польщі такий був.

Отож те, що американці розпочали таку операцію, видається мені можливим, а з певної точки зору — просто необхідним.

А те, що діялося потім? Чи воно видається мені так само правдоподібним?

На початку 1933 року трапилися дві події. Адольф Гітлер став канцлером, розігнав парламент і позбавив світ ілюзій щодо напряму, в якому рухатиметься Німеччина. Через місяць Франклін Делано Рузвельт прийняв присягу і став тридцять другим президентом Сполучених Штатів. Збіг обставин, але новопризначені голови обох держав зіткнулися з величезною економічною кризою і її наслідками — розчаруванням та злістю громадян. Гітлер мав на це просте і дієве рішення: війну. Не приховував цього, прагнув цього, розвиток військової промисловості та наступні інвестиції ефективно виводили країну з кризи.

Рузвельт дивився на це із заздрістю. Його Новий порядок із пакетом реформ і програмою громадських робіт до певної міри допомагав, але ніяк не сприяв стимуляції економіки, яку гарантувала війна. Відтак американцям ніщо так не йшло так на руку, як велике європейське заворушення, на якому американська промисловість могла заробити, постачаючи, фінансуючи й підтримуючи всі сторони конфлікту. Ідеальна ситуація: самим стріляти немає потреби, можна байдуже спостерігати за заокеанською бійнею, як за фільмом у кінотеатрі, а тимчасом валюта пливе швидким потоком, кількість працевлаштованих зростає, криза подолана.

Якщо європейці хочуть повирізувати одне одного, нехай собі вирізують, а ми тримаймося від цього подалі й принаймні на цьому заробімо. У нас там свої люди, підштовхнімо їх у правильному напрямку, допоможімо їм розбурхати пекло, і завдяки цьому американські сім'ї знову житимуть у добробуті.

Міркуючи й діючи таким чином, американці — свідомо чи ні — доклали рук до авантюри, наслідком якої стало знищення понад сімдесяти мільйонів людських істот, у тому числі майже п'ятдесяти мільйонів цивільних.

Ключова і найбільш шокуюча фраза з одного з оприлюднених рапортів Клайва Лебрехта звучить так: «Я мав вірити, що роблю це для своєї вітчизни. Інакше збожеволів би».

Приголомшливо. Цинічно. Жорстоко. Але логічно.

Ми не повинні також забувати, що та сама адміністрація Рузвельта остаточно вирішила — всупереч американській громадській думці — долучитися до війни. Резонно вважаючи, що лише це остаточно витягне країну з кризи. Вважаючи, що принесення в жертву кількох сотень тисяч солдатів варте щастя понад ста мільйонів американських громадян.