Зигмунт Милошевский - Безцінний

Світ мистецтва, очевидно, не може жити без таємниць, бо ж на місці кожної розкритої з’являється декілька нових. Цього разу матеріал для пліток з’явився після докладного аналізу німецьких документів, які супроводжували знайдену в Калятівках колекцію картин. Серед іншого там є докладна інвентаризація, з описами картин, прізвищами авторів і датами створення. Так, під номером 23 значиться «В’їзд локомотива на станцію вночі» Клода Моне, олія на полотні, 110 на 70 сантиметрів, 1896. Цікаво, що це той самий рік, коли в Парижі брати Люм’єр показали славетний однохвилинний фільм «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота». На підставі дати створення й назви твору можна припустити, що картина великого майстра була жестом підняття кинутої кінематографістами рукавички, ніби Моне хотів довести, що, послуговуючись пензлем і фарбами, досягне кращого ефекту, ніж французькі брати, що використовували реалістичні рухомі картинки.

— Я затремтів, коли вперше побачив цей опис, — каже Януш Мілішкевич, цінитель живопису і знавець ринку мистецтва. — Моне й імпресіонізм завжди асоціюються зі світлом, сонцем, кольором. Картина майстра імпресії, на якій зображено локомотив, що суне крізь ніч і бореться, долаючи морок… це має бути неймовірно. Без сумніву картина була б оздобою колекції графа Мілевського, та й узагалі будь-якої колекції з паризьким Музеєм Д’Орсе на чолі.

Була б, якби була. Тимчасом картини немає серед збереженої в Татрах колекції. І знову множаться загадки. Чи її не було у зібранні вже тоді, коли його ховали в 1945 році? Чи зникла під час перенесення зі старого сховку до нового? А може, її викрали тепер, після віднайдення татранського скарбу? Національний музей у Варшаві мовчить, але неофіційно нам вдалося довідатися, що він точно подаватиме у цій справі заяву до прокуратури.

Наразі схоже на те, що після виявлення Рафаеля місце найрозшукуванішої картини світу довго порожнім не було. Усміхненого юнака замінив локомотив.

Учора Вашингтон підтвердив чутки, які ширились певний час, і на спільній конференції Білого Дому й Державного департаменту було оголошено, що всі охочі скористатися з такої нагоди громадяни Ізраїлю зможуть без будь-яких формальностей стати громадянами Сполучених Штатів. Обґрунтовуючи це, президент підкреслив, що хоч немає юридичних підстав, аби адміністрація США була якимось чином відповідальна за діяльність своїх попередників сімдесят років тому, варто іноді нагадати світові, що звичайна людська порядність важливіша, ніж надруковані дрібними літерами кодекси.

Зміст юридичних актів не доведено до відома, але на практиці рішення Вашингтона означає не тільки те, що невдовзі кожен громадянин Ізраїлю зможе виїхати до Штатів і жити там без будь-яких додаткових формальностей. Це означає також те, що напад на громадянина Ізраїлю буде нападом на громадянина Сполучених Штатів, що в новому світлі подає всі конфлікти на Близькому Сході.

— Саме це насправді є найважливішим у цьому рішенні; напевно, було виторгуване під час таємних американо-ізраїльських переговорів, — стверджує Марцін Вронський з Інституту єврейських студій Університету Марії Склодовської-Кюрі. — Євреї не збираються раптово залишати свою вітчизну, щоб масово оселитися в Небрасці, ніхто при здоровому глузді не може розглядати такий сценарій, їм було важливо забезпечити собі вічну підтримку найпотужнішої армії світу, що, власне, і сталося.

Навряд чи це благородне рішення врятує президента від утрати посади. Слідча сенатська комісія, яка досліджує Гіммлергейт, невдовзі завершить роботу, і якщо вона підтвердить, що президент і найвищі чиновники американської адміністрації намагалися затушувати справу і приховати знайдені в Польщі документи, — а все на це вказує, — напевно буде розпочато процедуру імпічменту, оскільки президент сам не поступиться, наслідуючи Ричарда Ніксона, що видається дуже правдоподібним.

Знаменно, що в той час, коли американські сенатори закінчують роботу, наші парламентарі допіру схвалили склад слідчої комісії, яка має дослідити польський слід у цій справі. Емоції зрозумілі, зважаючи на те, що коли підтвердиться припущення, що найвища польська влада на чолі з прем’єр-міністром і міністром культури співпрацювала з американцями у спробі приховати архіви Лебрехта, це може означати Державний трибунал, а можливо, навіть кримінальний процес. За кодексом державним чиновникам, які діють на шкоду Речі Посполитій, загрожує до десяти років ув’язнення.