Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Якщо я добре розумію, — повільно мовив Ґмітрук, — ти припускаєш, що, крім Рафаеля й компанії, що було завжди відомо всім і кожному, Ганс Франк якимсь чином здобув також колекцію полотен Мілевського. Так?

— Саме так.

— І що Рафаеля разом із французами вважав своїм найціннішим скарбом. І десь цей скарб заховав. Можливо, на майбутнє, як колекцію тільки для своїх очей. Можливо, як страховку, козирну карту в переговорах з американцями, так?

— Це було б логічно.

Ґмітрук задумався, та коли Ліза розтулила рота, щоб щось сказати, дав їй знак рукою, щоб дала йому поміркувати.

— О’кей, — підсумував урешті. — Може, я далеко націлююсь, але ось що мені спало на думку. Даруйте, якщо говоритиму хаотично. Припустимо на хвилину, що ми напали на слід міфічної, таємничої колекції польського ката Ганса Франка. Яку цей кат зібрав, грабуючи польські музеї і приватні колекції. У цій колекції є Рафаель, картини графа і дідько його знає, що іще. Так чи інакше, помальовані дошки, помальовані полотна, оброблені долотом шматки дерева і все те лайно, яким хворобливо захоплюється ситий і багатий світ…

— Не знаю, чи визначила б так людську потребу прекрасного, яка втілюється в бажанні творення й спілкування з мистецтвом.

Ґмітрук не відповів, лише махнув рукою, що це, мовляв, неважливо.

— Припустимо, що ми натрапили на слід цього лайна. І що хтось, на противагу нам, вважає, що ми можемо його знайти. Припустимо, що цим кимось є уряд Сполучених Штатів, який намагається усунути нас різними способами, використовуючи з цією метою власні служби, найманих кілерів, приватні військові фірми, а також союзників з Польщею на чолі. З цього маємо зробити висновок, що частиною «скарбу губернатора» є щось, відкриття чого зашкодило б Сполученим Штатам. Секрет. Темний секрет, розкриття якого призвело б сьогодні до реальної шкоди. Вони б не переймалися тим, що треба буде дописати абзац чи два в книжках з історії, або що на CNN розкажуть про якусь невдалу розвідувальну операцію сімдесятилітньої давнини. Це має бути щось масштабне. — Ґмітрук говорив дуже повільно, розважливо, ніби насилу виловлював найважливіші думки з урагану версій, можливостей, гіпотез і обґрунтувань, які вирували в його голові. — Забудьмо на мить про картини й зосередьмося на секреті. Якщо сьогодні він такий важливий, у 1945 році мав бути надважливим. Ганс Франк точно мав почуватися дуже безпечно, коли чекав на американців на своїй віллі в Баварії. Снував уже певні плани, як першим класом з новими документами пливе до Америки і там починає нове життя, а облаштовуючи дім, у першу чергу вішає у передпокої Рафаеля між Моне й Ренуаром. Так?

Покивали головами, а Лоренц подумала, як швидко Ґмітрук оволодів умінням легко оперувати прізвищами. Ще трохи, і зроблять із нього інтелектуала.

— Однак то не він повісив Рафаеля, а його самого повісили, до того ж швидко.

— Шістнадцятого жовтня сорок шостого, — втрутився Кароль. — Я запам’ятав, бо нашого Папу обрали саме цього дня.

Лоренц ніяк не прокоментувала. Проте легкість, із якою Кароль міг поєднати в одному реченні Мальчевського з Гітлером і Франка з Войтилою, її шокувала.

— Чому його повісили? Адже він мусив розіграти цю карту під час слідства, знав, що йому загрожує шибениця. Найпростішою відповіддю була б та, що американці наклали лапу на секрет і ліквідували свідка. Тиша. Та якби було так, то їх би зараз не хвилювало, чи знайдемо ми якісь старі картини, чи ні. Я правильно міркую?

Усі погодилися. Розповідь військового ставала цікавою.

— Отже, ми маємо прийняти іншу версію подій. Американці хапають Франка, Франк каже: у мене є ваш страхітливий секрет, якщо хочете його отримати, забезпечте мені політ до Аргентини, мішок золота й пляшку шампанського. Вони на те: блефуєш, швабе. Франк: хочете — перевірте, ось мапа, місце скарбу я позначив хрестиком.

— У мене є ідея, — втрутився Кароль, — на доказ того, що не блефує, показує їм невідому картину Ренуара, яка таким чином потрапляє до Америки, знаходиться там підпільно, потрапляє до Ричмонда… розумієте?

Розуміли, але хотіли, щоб Ґмітрук говорив далі. Поки що його військова інтерпретація трималася купи.

— Франка тримають під ключем, а самі беруть мапу й шукають місце, позначене хрестиком. Метафорично, звичайно. Шукають, але не знаходять, вирішують, що Франк бреше, клятий шваб, і швиденько його страчують, крий Боже, не видаючи Польщі, щоб не почав розповідати радницям про американські секрети. А потім про всяк випадок тримають руку на пульсі, навіть через сімдесят років після війни, пильнуючи, чи секрет десь не з’явиться, і чи, можливо, не з’являться люди, які можуть його мимоволі знайти, як ми, наприклад. Сам не знаю…