Ростистав Самбук - Марафон завдовжки в тиждень

– Чого стоїш, старлей! – сердито пригримнув на Павлова.

Вони вдвох натиснули на двері, замок не витримав, обі, рвався, двері розчахнулися, і офіцери влетіли до передпокою.

Капітан спритно обминув велосипед, що займав мало не половину вузького коридора, відчинив двері, що вели до великої і світлої кімнати, гарно обставленої. Полірований буфет з фарфоровим посудом, широкий м'який диван, килим мало не на всю підлогу, великий радіоприймач на низенькому столику поруч дивана – зручно, можна простягнутися на ньому й крутити ручки настроювання.

Бобрьонок зупинив у передпокої двірника й дівчину.

– До кімнати не заходити, – наказав. – Чекайте тут, будете понятими.

Двірник згідливо кивнув: певно, мало не за чверть сторіччя своєї роботи звик до всього і знав, в чому полягають обов'язки понятих.

– А ти, старлей, – Толкунов підштовхнув Павлова до виходу, – почергуй на сходовій клітинці. Впускати всіх і нікого не випускати.

– Слухаюсь.

Забезпечивши тили, розшукувані заходилися детально оглядати квартиру. Бобрьонок швидко перебрав речі в шафі: висіло там лише кілька суконь, пальто, лежала білизна. Толкунов висунув шухляди комода й також не знайшов нічого цікавого. Зазирнув під диван, обмацав подушки – з тим же результатом. Нараз його погляд зачепився за щось, Бобрьонок простежив за ним і побачив ящик для взуття біля входу. Звичайний диктовий ящик, оббитий дерматином, і пара стоптаних туфель стояла на ньому.

Капітан опустився на коліна біля ящика, відкинув кришку, й вигук задоволення вирвався в нього. Але швидко озирнувся на майора й зачинив ящик. Ляснув дверима під носом у понятих, що цікаво зазирали до кімнати.

– Ось вона, рідна… – розчулено попестив долонею дерматинову кришку.

Бобрьонок також нахилився над ящиком. Так, німецька рація, яку вони так довго розшукують…

Але куди зникла пані Василина Грижовська? Німецька шпигунка, що вільно роз'їжджає містом на велосипеді, збирає інформацію, а потім передає її по рації! Адже старший лейтенант запевняє, що не виходила з будинку. Може, в сусідів?

– Залишайся тут, – наказав майор Толкунову.- Обдивись усе ще раз, а я обшукаю будинок.

Спочатку вони з двірником спустилися в підвал – невеличке приміщення, поділене на заґратовані секції, де мешканці будинку зберігали овочі та всякий непотріб. Заховатися тут не було де, і майор подався до внутрішнього гадочка. Він уражав захаращеністю, і хвилини вистачило, аби впевнитися, що в садочку також ніхто не ховається.

І тоді Бобрьонок почав обхід квартир. Їм відчиняли злякано, майор розумів це й ввічливо пояснював, що військовою комендатурою розшукується пожилиця будинку Василина Грижовська. Були уважно оглянуті всі квартири, горище, але Грижовську наче корова язиком злизала.

Вони повернулися в квартиру на першому поверсі. Бобрьонок покликав Павлова й відпустив дівчину й двірника. Сів на диван, запропонувавши Павлову стілець. Розповів, що знайшли в квартирі. Дивлячись, як Толкунов продовжує огляд кімнати, мовив:

– Давайте, старший лейтенанте, все спочатку. І прошу вас – з найменшими деталями.

– Начебто я все розповів…

– Отже, побачивши Грижовську, сіли в трамвай?

– Точно.

– І вистрибнули, коли вона повернула до завулка? Павлов кивнув, помовчав і запитав:

– Хочете встановити, чи помітила вона мене?

– Так.

– Але ж, якби Грижовська справді запідозрила мене і якимсь чином обвела навколо пальця і зникла, для чого лииила рацію? Адже мусила знати, що будинок ретельно обшукають. І взагалі, угледівши «хвоста», навряд чи подалася б додому. А вона, бачте, навіть лишила тут велосипед.

– Оце й не дає мені спокою, – визнав Бобрьонок.

– Не уявляю, як вона могла непомітно зникнути? Бобрьонок подумав з хвилину, погойдуючи ногою.

– Давайте по порядку, – запропонував. – Поновимо картину. Хто виходив з будинку?..

– Ну, отже, так… Перший – чоловік. У темному костюмі й 'з валізкою.

– Ви його добре бачили?

Старший лейтенант зрозумів Бобрьонка й впевнено похитав головою.

– Фокус з переодяганням відпадає. Після того, як ця Грижовська зайшла до будинку, і вашим прибуттям, минуло всього вісімнадцять- дев'ятнадцять хвилин, часу в неї Не було. Крім того, той чоловік на голову вищий.

– Так, – погодився Бобрьонок, – маєте рацію. Далі?

– Чоловік і жінка. Жіночка молода, років тридцяти вродлива й зовсім не схожа на Грижовську.

– Ще хто?

– Монахиня. Бобрьонок насторожився.