Олексій Волков - Емісар

— Послухайте, а навіщо усе так складно? — не витримав я, мимоволі стежачи за його розповіддю. — А не легше було отим, ну, фруїдам, просто винищити усіх? І забрати наші земні багатства? Навіщо стільки головного болю? Створювати нове населення… Для чого?

Інга зиркнула на мене з осудом. Вона не бачила сенсу ще більше «заводити» цього божевільного.

— Флоїдам, — виправив Марк. — Земні багатства їх не цікавили взагалі. Мова іде про панування цивілізацій у Всесвіті. На тлі цього земні багатства — крапля у морі. Я ж вам пояснюю, флоїди — зовсім інша форма життя. У них немає рук, ніг і усього решта. У них не б’ється серце і не тече кров, а тому й не потрібні земні багатства. Вам важко це збагнути. Ішла мова про панування нашої чи їхньої форми життя у цій частині галактики через мільйони років! Ось що стояло на кону. А ще такі їхні дії обумовлювало існування міжгалактичної асоціації, яка стоїть над усім і забороняє агресивні форми вирішення протистояння між цивілізаціями. Флоїди зуміли дістатися до нас першими, і на той час міжгалактична асоціація й гадки не мала про цивілізацію землян. Та освоївши цей напрям, флоїди за усіма чинними конвенціями мали надати дані про міжпланетні системи, що існують тут. Знищення ними землян автоматично викинуло б їх з асоціації.

— А звідки б асоціація дізналася про знищення землян? — не вгавав я. — Зрівняли б усе із землею — менше б клопоту було.

— І зрівняли б, — погодився Марк. — А представники асоціації побачили б після цього планету, де за існуючими умовами мало б уже давно виникнути і розвинутися життя, а там пусто. Ні, флоїди зробили усе правильно. І асоціація подивилася б на нас як на… — він розпачливо похитав головою, — як на примітивних тварюк, яким за перспективами розвитку нічого не світить. Нас би просто залишили у спокої, махнули рукою, образно кажучи. Варіться, мовляв, у власному соці: бийтеся, кохайтеся, мастіть собі голову. І ніякі флоїди більше сюди б ніколи не зазирнули. Про нас би забули усі й назавжди.

— Забули б… — повторив я, ставлячи наголос на отому «б».

— Ви вірно помітили, — згодився Марк. — Поки що цього не сталося. Тому що Міжгалактичної комісії — назвемо так цю структуру — ще не було. І ми, ті, що ще залишилися, маємо донести до них те, що відбулося на Землі. Інакше… Інакше наша цивілізація зникне безповоротно. Перетворені за нашою програмою поступово виродяться, винищаться. Відтворення корінного населення, землян, а отже і цивілізації, стане неможливим. Поки що це можливо.

— Послухайте, а як ви поясните те, що я, як ви кажете, корінна, чи як там — нами перетворена людина… Словом, чому я не знаю усього цього? Чому ви знаєте, а я ні?

Поштовх, отриманий мною кудись у бік, був доволі відчутним. «Припини» — просили її очі. Інга вважала за потрібне дати виговоритися цьому божевільному, а потім вдати, що тему «проїхали».

— Генетичні перетворення мають декілька ступенів. Я — перший ступінь. Я більш досконалий, — не збираючись червоніти, пояснював Марк. — Я можу більше, аніж ви. Я син двох перетворених першого ступеня, а мої батьки — також діти перетворених першого ступеня, а їхні батьки чи діди вже створені від справжніх двох землян. Тому мої діти, якщо застосувати зворотні генетичні програми, стануть справжніми землянами у першому ж поколінні. Зате мене легше знайти, вирахувати. У мене більше відмінностей від людей, які є продуктами флоїдів.

— Від усіх нормальних людей, — не стрималась Інга.

— Нехай буде так, якщо це вас більше влаштовує, — погодився Марк. — А ви — другий або третій ступінь. Ваші батьки, діди мали шлюби з мутантами, створеними флоїдами, або як ви кажете — нормальними людьми, — він криво посміхнувся. — Тому ваші діти навіть від мене не стануть справжніми землянами — тільки першим ступенем, та й то лише за умов, якщо застосувати зворотні генетичні програми. І вже їхні діти з дітьми також першого ступеня шляхом таких самих перетворень можуть дати покоління справжніх землян, яких має побачити Міжгалактична комісія.

Але Інгу, здавалося, не цікавила ніяка комісія.

— То ви… хочете сказати, що… бажаєте мати зі мною дітей?!

— Жінки першого ступеня мені знайти не вдалося, — спокійно відповів Марк. — Саме тому я і рятую вас, а ви дивувалися, з яких то таких переконань… Ви, судячи з ваших даних, належите до другого або третього ступеня. На жаль, інших, кращих варіантів у нас немає.

— У нас?! — голос Інги, як на мене, зовсім недоречно набув тих командних відтінків, які свого часу добре пояснили мені стан речей в її київському офісі. — Шановний, не у нас, а у вас. У вас немає не те що кращих, а взагалі ніяких варіантів, якщо ви ведете мову про мене. Ви хочете сказати, що я змушена буду спати з вами? Дорогенький, нехай краще американці усе життя воюють з іракцями, а мусульмани вішають буддистів. Мені на це начхати! І тепер ви хочете, щоб я вам допомагала, знаючи, що наприкінці ви мене зґвалтуєте?!