Ян Таксюр - Гумор та сатира. Збірка

На той оновлений Майдан

Я більше не піду гуляти:

Де на стовпі Вкраїна-мати,

Сумний козацький отаман

Десь біля «Конси» слуха Шнітке.

Йому й кобилі Шнітке гидке.

А поруч із братами – Кий,

Неначе велетень якийсь

Присів і справив певне діло…

І все, пардон, закам’яніло.

Це – стиль, він в душу міста вліз,

Я назву дав йому – «жлобізм».

Через жито полем я

Вийду навпростець,

Бідний непоголений

Молодий митець.

Погукаю голосно:

Спонсори! Егей!

Ой, прилиньте, спонсори,

До моїх грудей.

Чом ти, меценатчику,

Згинув у імлі?

Чи сховався, братчику,

В дубовім дуплі?

Чи ховаєш грошики

У гілкову тінь?

Бо як прийду з кошиком

Ти сидиш як пінь.

Не цурайся, красеню!

Ось тобі вінок,

Ну, а ти дай баксиків –

Я зніму кіно.

Як захочеш, тріллера,

І на весь «безнал»

Будуть там і кіллери,

І транссексуал.

Нажену дівок – атас!

Ніжних, як кицьок, -

Буде повна стрічка в нас

Задниць і цицьок.

І нехай вся критика

Скаже, що фігня,

Нащо нам картинка та

Знаймо – ти і я.

Усміхнеться радо нам

Доля, не біда:

Ти відмиєш вкрадене,

Я куплю «фордá».

1.

Такий вже в нас менталітет,

Пробачте, за дурне те слово.

Але як вмре в когось корова,

Так наче дали нам букет.

Чи навпаки –живе хтось краще,

Вночі ридаєм: нащо, нащо

Господь тим гадам помага?..

В суботу раз, після футболу

Зайшов сусіда мій, Микола.

Взяли півлітра, пирога,

А потім ще взяли нівроку.

Аж тут пішла “Фортуна року” –

Телепрограма є така,

Де нам показують еліту.

– Оно кому не слабо жити! –

Сказав Колян. Його рука

На весь екран лягла мов пляма.

І тут між нами сталась драма,

Бо я сказав, що це брехня.

Сусід не любить заперечень,

І він додав ще кілька речень.

Я розмахнувся навмання,

Микола взявся за стілець,

Удар! І вечору кінець.

На крісло впав я, відключився,

І сон такий мені наснився...

2.

Лечу. Пітьма. Внизу палац,

Салют злітає, мов ”Ігристе”.

Спустивсь. Палацу двері мац,

Аж гульк! Народного артиста

Стрічаю. Був це саме той,

Що преться всюди наче дишло,

А чи народу з нього смішно,

Йому «до фені», він «крутой».

– Скажіть, добродію, – питаю, --

Що то за свято і салют?

О! Мужичок! А ти як тут?

Бо здєсь тусовка нє простая.

–А що таке? – Привозять, сину,

МОДЕЛЬ НОВОЇ УКРАЇНИ.

–Яку модель? – От темнота!

Нову модель Вкраїни-неньки.

Як презентується гарненько,

У наших селах і містах

Життя піде такого ж типу.

І зник артист. А я без скрипу,

Кордон минувши СБУ,

Влетів спокійненько до зали.

(Якийсь читач надме губу

І скаже: “Тут вже брешеш, малий!”

А я скажу: “Це, хлопці, сон.”)

3.

А в залі був такий бомонд!

Від блиску очі ледь не плачуть.

Сто депутатів! Від Версаче

Костюми модні були в них,

В прокуратури – від Армані.

І що приємно, в тих і в тих

Обличчя суто вітчизняні.

Був ще відомий генерал,

Він по своїх стріляє влучно...

Аж тут заграли сурми гучно,

І королевою на бал

На сцену виплила Роксана,

Що мала прізвище Лякай.

Співачка знана та кохана.

І заспівала: “Край! Нехай!

Моє життя! Це майбуття!”

Я в текст не в’їхав до пуття.

Коротше, був «сосед коварный»,

Стогнала Ненька від страждань,

А нині стогне, бо їй гарно.

І раптом чую: глянь-но! глянь!

Дивлюся, зверху, десь від стелі

Спускають краном на дротах

Щось механічне і дебеле –

ВЕЛИКУ БАБУ У СТРІЧКАХ!

Немов фольклорний Термінатор,

Очами схожими на гель,

На всіх дивилась та Модель

І посміхалась дурнувато.

4.

І знов з’явився мій артист,

Що зуби шкірить в кожній хаті,

І заволав: “Хто має хист,

Натхненні, молоді, завзяті!

Прийдіть, мистецтва діячі,

І в ЦЮ ВКРАЇНУ, чисту, нову

Внесіть культуроньки основи!”

І наче таргани в печі,

Митці побігли звідусюди:

Лякай, Пужай, із “Голівуду”

Нічного клубу – EL.Пінчук,

Співачки Муся, Пуся, Дуся.

(Згадаю ще, як напружуся.)

В цей час відкрився чорний люк

Десь під віночком в тої Баби.

І прямо в мозок їй нахабно

Жбурляти стали ті митці

Свої касети, кліпи, диски.

Дебільна усмішка на писку

Ставала ширша. – Молодці! –

Кричав ведучий, – Витривалу

Зробили Неньку нам! Сенкью!