Ян Таксюр - Гумор та сатира. Збірка

Ой, ти бідний та нещасний Депардьє!
Ти скажи, у тебе розум трохи є?
І куди тебе, Жерарчику, несе?
Чи ти на ніч обчитався де Мюсе?
Чи у Сені наковтався ти води?
Ну, куди ти преш, куди «ву пре», куди?
Що тобі намазано — «Москва»?
В тебе, дупа, «міль пардон», то голова.
Любить Пушкіна й Тургенєва воно.
Так вони ж там не живуть уже давно!
Проковтнеш, месьє, культурний той гачок —
Прийде Путін і укусить за бочок.
Усі органи згризе тобі ущент,
Ох, кусючий той кремлівський президент!
Ти до нас приїдь, мусьяка, хоч на мить.
В нас податки можеш зовсім не платить.
Ще тобі дамо картоплі, буряків.
І маєток, можна трохи кріпаків.
Ліс і поле, щоб ти жив, і щоб радів,
Знайдем сир, який ти любиш, щоб смердів.
А за це ти нам — нічого, любий пан,
Тільки вийдеш на майдан, де наш Богдан,
І у напрямку гетьмана булави
Дулю скрутиш для треклятої Москви!
А ми будемо сміятись як дитя,
Бо в тій дулі наше щастя і життя,
Наша радість і буття, і майбуття.
А в Москву, Жераре, не твоя путя.
І забудь отих Толстого, Пушкіна,
В нас письменників ще краще, як багна!
І який з тебе Митіщ громадянин?
Неньку Францію ти зрадив, сучий син!
Зрадив свого «Нотр Дама де Парі»,
Зрадів гімн «Альон занфан де ля Патрі!».
І як скажуть земляки тобі «адьє»,
І як плюне між очей Мірей Матьє,
Ти приїдь до нас, у нас тут шанси є…
Паспорт зробимо «за штуку», Депардьє!

***
друзьям-регионалам
Никогда не выполняйте
Данных вами обещаний!
Избирателя не нужно
К выполненью приучать.
Стоит выполнить одно лишь —
Спросят, где, мол, остальные,
И помчитесь как лошарик
Остальные выполнять.
Так случайно, незаметно
Станешь честным человеком,
И профессию «политик»
Потеряешь навсегда.

***
Если нужно вам поехать
В Баден-Баден подлечиться,
Позовите прокурора
И Киреева-судью.
Пусть дадут вам семь лет срока,
И в Качановку на зону
Отправляйтесь поскорей.
Там традиция такая:
Только зэк подхватит насморк —
Посылают в Баден-Баден.

***
Если Ющенко с супругой
К вам зашли случайно в гости
Развлекайте их приятным
Разговором о Больнице.
Как Больница? Где Больница?
Сколько стоила Больница?
И при этом не пугайтесь,
Если гости станут в лицах
Почему-то вдруг меняться.
Многоцветием любуйтесь!
Вот зелёный, жёлтый, синий…
Только красного не будет —
Им не стыдно никогда.

Депутатський син прийшов
І пита малеча:
— Тату, звідки в нас «Пежо»,
Вілла, інші речі?
Гладить таткова рука
Сонечко біляве:
— Є професія така —
Розкрадать державу.

Одного вихідного дня
Маленьке кошеня
Зазнало мук,
Бо впало в люк.
І там, в глибинах сантехнічних,
Тваринці було так незвично,
Так гидко! Аж задихалося воно,
Бо навкруги саме ж багно.
І тут багно, і там багно,
А поруч пропливає, вибачте, лайно,
І все, що тхне, кінчаючись на «о».
Коротше, ситуація жахлива —
Не бачить кошеня лайну альтернативи…
Згадав я у неділю муки тої киці,
Як бігав з бюлетенем по виборчій дільниці.

У кожного своє горе
І свій гріх, мов камінь.
Той керує, той грабує,
А тому, як у храмі
Вклоняються, мов святому,
І слава до неба.
А може те покійному гидко,
І не слави йому треба,
А молитви…
Отак думав я, бульваром ідучи,
Поруч тополі, Києва окраса,
Та й не помітив, як вийшов
До Кобзаря кам’яного,
До нашого Тараса.
Бачу, букет на постаменті,
І трохи народу.
Так це ж день народження,
Та день його уходу.
І зітхнув я, незграбний, і раптом…
Що це?! Диво якесь чи година лихая?
Поет глянув на мене і теж зітхає
Грудьми кам’яними.
А далі, чи то примара,
Чи насправді було,
Не знаю, тільки з бульвару
Поверта колона пишна.
Ідуть в «Армані» убрані,
У вінках живі квіти,
Охоронці злі бігають.
Ну, значить, влада іде,
А з нею еліта.
І знову чую, зітхнув Поет,
Та іще так сумно!
І я, нахабний, кажу йому:
Чом зітхаєш, не впізнав?
То діти твої великорозумні,
Що уклоняються тобі,
Та інших нахиляють перед тобою,
Та перед собою…
Оно, дивись, твій нащадок,
Той, що всіх умовля
Думать по-українськи.
А в самого, гада,
Маєток англійський,
Рахунок американський,
А в кишеню кладе, стерво,
Мов митник бусурманський.
А поруч, дивись, не зітхай,
Письменнички та нацбезпека,
Та УПА ветерани.
Та на всіх крові крапельки,
Що колись із рани
Закатованих діточок витікала.
А це хто? Білі кали
Тримає, невже правнук отого з СС?
Ні, чую, каже: Yes! Yes!
І всміхається весь час, дурепа,
Це, мабуть, хтось із Госдепу,
Теж твій прихильник, Тарасе.
Та всі вони з одної каси
Годуються: і поети, і олігархи,
І той, що вбрався
В «київського патріарха»,
А сам, як нехристь поганий,
На погибель, нещасний,
Із церкви вигнаний…
Всі вони твої учні,
Ти їм вказав дорогу.
Навчив жаги ворожої крові,
Навчив не боятися Бога.
Так, так! Це ти написав:
Немає, немає Господа на небі.
Ну, от вони Його і забули,
І приходять до тебе,
Поклоняючись тобі, мов ідолу.
Тільки, знаєш, брате,
Господь сказав:
Спокуси у світ прийти мусять,
Та страшна розплата
Чека на того, хто спокусить
Малі Його люде…
І тут зненацька, брехать не буду,
У тому дивному мареві
Побачив я сльози кобзареві.
Почув його тихе: «Горе, горе…»
І зникло все, і натовп, і охоронці,
І прославителів хори.
А я пішов до храму,
Не до Володимирського собору
(Хоч і поруч, а святиня в полоні)
Пішов далеко, на Печерськ,
Бо не мав недостачі у часі я
І там на пагорбі,
Де на Божій долоні
Стоїть наша Лавра,
Молебен замовив на спомин душі
Раба Божія Тарасія…