Як відомо, зірка французького кіно Жерар Депардьє став російським громадянином. Свій дивний вчинок він пояснив любов’ю до Росії, її культури та низьких податків. Така поведінка актора глибоко вразила справжніх патріотів України…
Ой, ти бідний та нещасний Депардьє!
Ти скажи, у тебе розум трохи є?
І куди тебе, Жерарчику, несе?
Чи ти на ніч обчитався де Мюсе?
Чи у Сені наковтався ти води?
Ну, куди ти преш, куди «ву пре», куди?
Що тобі намазано — «Москва»?
В тебе, дупа, «міль пардон», то голова.
Любить Пушкіна й Тургенєва воно.
Так вони ж там не живуть уже давно!
Проковтнеш, месьє, культурний той гачок —
Прийде Путін і укусить за бочок.
Усі органи згризе тобі ущент,
Ох, кусючий той кремлівський президент!
Ти до нас приїдь, мусьяка, хоч на мить.
В нас податки можеш зовсім не платить.
Ще тобі дамо картоплі, буряків.
І маєток, можна трохи кріпаків.
Ліс і поле, щоб ти жив, і щоб радів,
Знайдем сир, який ти любиш, щоб смердів.
А за це ти нам — нічого, любий пан,
Тільки вийдеш на майдан, де наш Богдан,
І у напрямку гетьмана булави
Дулю скрутиш для треклятої Москви!
А ми будемо сміятись як дитя,
Бо в тій дулі наше щастя і життя,
Наша радість і буття, і майбуття.
А в Москву, Жераре, не твоя путя.
І забудь отих Толстого, Пушкіна,
В нас письменників ще краще, як багна!
І який з тебе Митіщ громадянин?
Неньку Францію ти зрадив, сучий син!
Зрадив свого «Нотр Дама де Парі»,
Зрадів гімн «Альон занфан де ля Патрі!».
І як скажуть земляки тобі «адьє»,
І як плюне між очей Мірей Матьє,
Ти приїдь до нас, у нас тут шанси є…
Паспорт зробимо «за штуку», Депардьє!
Полезные советы (подражание Г.Остеру)
***
друзьям-регионалам
Никогда не выполняйте
Данных вами обещаний!
Избирателя не нужно
К выполненью приучать.
Стоит выполнить одно лишь —
Спросят, где, мол, остальные,
И помчитесь как лошарик
Остальные выполнять.
Так случайно, незаметно
Станешь честным человеком,
И профессию «политик»
Потеряешь навсегда.
***
Если нужно вам поехать
В Баден-Баден подлечиться,
Позовите прокурора
И Киреева-судью.
Пусть дадут вам семь лет срока,
И в Качановку на зону
Отправляйтесь поскорей.
Там традиция такая:
Только зэк подхватит насморк —
Посылают в Баден-Баден.
***
Если Ющенко с супругой
К вам зашли случайно в гости
Развлекайте их приятным
Разговором о Больнице.
Как Больница? Где Больница?
Сколько стоила Больница?
И при этом не пугайтесь,
Если гости станут в лицах
Почему-то вдруг меняться.
Многоцветием любуйтесь!
Вот зелёный, жёлтый, синий…
Только красного не будет —
Им не стыдно никогда.
Депутатський син прийшов
І пита малеча:
— Тату, звідки в нас «Пежо»,
Вілла, інші речі?
Гладить таткова рука
Сонечко біляве:
— Є професія така —
Розкрадать державу.
Страждання однієї тварини (вкрай суб'єктивна байка)
Одного вихідного дня
Маленьке кошеня
Зазнало мук,
Бо впало в люк.
І там, в глибинах сантехнічних,
Тваринці було так незвично,
Так гидко! Аж задихалося воно,
Бо навкруги саме ж багно.
І тут багно, і там багно,
А поруч пропливає, вибачте, лайно,
І все, що тхне, кінчаючись на «о».
Коротше, ситуація жахлива —
Не бачить кошеня лайну альтернативи…
Згадав я у неділю муки тої киці,
Як бігав з бюлетенем по виборчій дільниці.
Щороку 9-го та 10-го березня, в дні народження та смерті Тараса Шевченка, керівники України, зарубіжні гості, творча інтелігенція приходять до пам’ятника поета, аби вшанувати великого Кобзаря.
У кожного своє горе
І свій гріх, мов камінь.
Той керує, той грабує,
А тому, як у храмі
Вклоняються, мов святому,
І слава до неба.
А може те покійному гидко,
І не слави йому треба,
А молитви…
Отак думав я, бульваром ідучи,
Поруч тополі, Києва окраса,
Та й не помітив, як вийшов
До Кобзаря кам’яного,
До нашого Тараса.
Бачу, букет на постаменті,
І трохи народу.
Так це ж день народження,
Та день його уходу.
І зітхнув я, незграбний, і раптом…
Що це?! Диво якесь чи година лихая?
Поет глянув на мене і теж зітхає
Грудьми кам’яними.
А далі, чи то примара,
Чи насправді було,
Не знаю, тільки з бульвару
Поверта колона пишна.
Ідуть в «Армані» убрані,
У вінках живі квіти,
Охоронці злі бігають.
Ну, значить, влада іде,
А з нею еліта.
І знову чую, зітхнув Поет,
Та іще так сумно!
І я, нахабний, кажу йому:
Чом зітхаєш, не впізнав?
То діти твої великорозумні,
Що уклоняються тобі,
Та інших нахиляють перед тобою,
Та перед собою…
Оно, дивись, твій нащадок,
Той, що всіх умовля
Думать по-українськи.
А в самого, гада,
Маєток англійський,
Рахунок американський,
А в кишеню кладе, стерво,
Мов митник бусурманський.
А поруч, дивись, не зітхай,
Письменнички та нацбезпека,
Та УПА ветерани.
Та на всіх крові крапельки,
Що колись із рани
Закатованих діточок витікала.
А це хто? Білі кали
Тримає, невже правнук отого з СС?
Ні, чую, каже: Yes! Yes!
І всміхається весь час, дурепа,
Це, мабуть, хтось із Госдепу,
Теж твій прихильник, Тарасе.
Та всі вони з одної каси
Годуються: і поети, і олігархи,
І той, що вбрався
В «київського патріарха»,
А сам, як нехристь поганий,
На погибель, нещасний,
Із церкви вигнаний…
Всі вони твої учні,
Ти їм вказав дорогу.
Навчив жаги ворожої крові,
Навчив не боятися Бога.
Так, так! Це ти написав:
Немає, немає Господа на небі.
Ну, от вони Його і забули,
І приходять до тебе,
Поклоняючись тобі, мов ідолу.
Тільки, знаєш, брате,
Господь сказав:
Спокуси у світ прийти мусять,
Та страшна розплата
Чека на того, хто спокусить
Малі Його люде…
І тут зненацька, брехать не буду,
У тому дивному мареві
Побачив я сльози кобзареві.
Почув його тихе: «Горе, горе…»
І зникло все, і натовп, і охоронці,
І прославителів хори.
А я пішов до храму,
Не до Володимирського собору
(Хоч і поруч, а святиня в полоні)
Пішов далеко, на Печерськ,
Бо не мав недостачі у часі я
І там на пагорбі,
Де на Божій долоні
Стоїть наша Лавра,
Молебен замовив на спомин душі
Раба Божія Тарасія…
Читать дальше