Олексій Кононенко - Все-всі-вся. Анекдоти про маленьких і великих…

Сини так і зробили.

– От бачите, – каже батько. – А тепер принесіть ще один віник і спробуйте зламати його цілим.

Сини принесли віник, взялись разом і зламали. Батько:

– От невдача! А я ж таку мудру річ хотів наостанок вам розказати!

Директор великого заводу звертається до свого заступника:

– Вітаю вас, ви досягай значних успіхів! Всього рік тому ви прийшли до нас простим роботягою. Через два місяці стали бригадиром. Через місяць – табельником. Потім змінним майстром, інженером. Через півроку ви були вже заступником начальника цеху, через дев'ять місяців – начальником цеху! А тепер – ви мій перший заступник! Як вам це вдалося?

– Дякую, тату!

– Ось так, мій любий… Я тобі розповів про те, як воював твій дідусь на Другому Українському фронті!

– Незрозуміло тільки…

– Що?!

– Що робили усі інші солдати Другого Українського?…

Школярі України здали цього року державі понад 50 тонн металолому. Нині з нього дістають танкістів, комбайнерів, трактористів і машиністів локомотивів.

Цікавий похід місцями бойової слави провели цього літа школярі Сумщини. Підірвані мости зараз відновлюються.

– Тьотю, з'їжте цукерку.

– Дякую, любий.

– Смачно?

– Еге ж!

– Дивно… Чому тоді мій пудель її випльовує?…

– Петрику, ким ти хотів бути, коли виростеш?

– Генералом.

– Але ж тебе можуть убити на війні.

– Хто?

– Ворог.

– Тоді я краще стану ворогом!

Деякі хлопці у нашому літньому таборі відпочинку просяться додому. А я буду терпіти – мені тут подобається!

– Мамо, мені в школі усі кажуть, що я дуже неуважний. Це правда?

– Хлопчику, твоя мама живе у будинку навпроти…

У дитячому садку:

– Мій тато – бізнесмен, тістечками торгує. У мене цих тістечок – за рік не з'їси!

– А мій тато теж бізнесмен, шоколадками торгує. У мене того шоколаду – на сто років!

– І моя мама – бізнесмен. У мене цих тістечок, цих шоколадок, цих тат!!!

Учителька:

– Володимире, що значить фраза Гоголя «Редкая птица долетит до середини Днепра»?

– Те, що Гоголь добре знався на птахах. Нормальним птахам на середині Дніпра робити абсолютно нічого!

– Знаєте, а мене в дитинстві ставили на табурет і примушували читати віршик. Якщо віршик подобався – давали цукерку, не подобався – табурет вибивали…

На уроці зоології Марія Іванівна запитує:

– Діти, що ми отримуємо від курки?

– М'ясо!

– Добре! А що ти, Петрику, скажеш?

– Яйця!

– Добре! А ще що?

Клас мовчить. Учителька:

– Вовчику, а ти що скажеш?

– Не знаю.

– На чому ти спиш?

– На лавці.

– А під голову що кладеш?

– Валянок.

– А тато твій на чому спить?

– На підлозі.

– А під головою у нього що?

– Другий валянок.

– А дідусь на чому спить?

– На печі.

– А під головою у нього що?

– Подушка!

– А що буде, якщо подушку розріжемо?

– Що буде, що буде… По шиї від діда буде!

– Синку, ми економимо. Хочемо купити «Жигулі». Тато он курити кинув. Що ти можеш зробити?

– Я можу кинути школу…

– Тату, а яблука зелені?

– Так.

– А у них ніжки є?

– Немає.

– А вони не стрибають?

– Ні.

– А-а… Значить, я знову жабу з’їв!

Фрази типу: «А тепер я покажу вам наш сімейний альбом!» або «Подивіться, як навчається наш син!» значно економлять продукти і випивку.

– Моєму синові сім років, а він вже грає на флейті.

– Моєму – п'ять, а він вже грає на скрипці!

– А мій у три роки грає на роялі!

– А як у нього це виходить?

– Прекрасно! Правда, інколи, коли захопиться, то падає на підлогу разом з іграшками.

Учитель:

– Назви два займенники:

– Хто, я?

– Сідай, відмінно!

Учитель:

– Петрику, до скількох ти умієш рахувати?

– Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, валет, дама…

Учитель:

– Твоє прізвище Глібов?

– Так.

– Це славнозвісне прізвище! Ти знаєш, хто такий Глібов?

– Мій тато.

Учитель:

– Ти приходиш до школи з брудними руками!

– У мене інших немає!

Учитель:

– Хто назве п'ять африканських тварин?

Петрик:

– Чотири жирафи і слон.

– Татку, а що таке літр?

– Ну, синку… Це… метр! Тільки в рідкому стані.

Дівчинка сидить у пісочниці, про щось серйозно думає і ручкою водить: «Не Оля, не Катя, не Віта…». Голос із вікна будинку:

– Танюшо, ходи додому!

– О! Точно, Таня!

Вихователька:

– Петрику, що з тобою? Ти такий блідий, часом не захворів?

– Ні, це мене сьогодні мама умила…

Олімпіада в одинадцятому класі сільської школи: