Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Ой, куме Петре, якби я ногу зламав, що б ви зі мною робили? Чи винесли б?

– Та що там ви, куме! Недавно я кабана на полюванні завалив. Майже два центнери! А до машини було з півкілометра. Так я його доніс. Правда, п’ять разів довелося ходити.

– Куме, вчора шеф на мене накричав, але я йому дав відсіч.

– Як?

– Я йому сказав, що працюю на півставки, отож, хай кричить на мене на півтону нижче.

– Влітку, куме, я не можу працювати через спеку, а взимку через холод.

– Але ж, куме, надворі осінь. Чому тепер не працюєш?

– Думаю про те, яка була спека і який буде холод…

– Куме, вночі як спите?

– Добре.

– А ким ви працюєте.

– Сторожем.

– Куме, куди ви з котом ідете?

Сторожувати, куме.

А чому не з собакою?

Клятий пес всю ніч гавкає, спати не дає.

– Куме, скільки я отримаю по страхуванню, якщо чоловік помре?

– Якщо ваш чоловік, кумо, помре від старості, ви отримаєте 10 тисяч, якщо загине в катастрофі – 20 тисяч. А якщо він помре ні від старості, ні від хвороби і не загине в катастрофі, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 років.

– Куме, що за костюм ви мені пошили? Всі ж сміються.

– О, куме, це моя перша удача. І вам пощастило: раніше ті, кому я шив, плакали.

Кум Петро повертається додому – пізно і добряче п’яний.

Відкриває двері. На порозі зустрічає Наталка зі сковородою в руках.

Петро:

– Йди спати, я не голодний.

Кум на базарі продає шапку і увесь час неголосно промовляє:

– Ондатра. Недорого. Ондатра. Недорого.

Підходить кум.

– Яка ж то, куме, ондатра. Це ж собака.

– Куме, то ж мого собаку звали Ондатрою.

Куми купують на базарі тютюн. Продавець дуже розхвалює свій товар:

– Купують тютюн, прекрасний тютюн. Від цього тютюну старим не будеш, собака не вкусить і злодій до хати не залізе.

Куми купили тютюн, а потім запитують продавця:

– А чому старим не будеш?

– Бо до старості не доживете.

– А чому собака не вкусить?

– Бо ходитимете з палицею.

– А чому злодій до хати не залізе?

– А тому, що цілу ніч кахикатимете.

– Куме, скільки літрів пива продаєте за день у своєму генделику?

– Двісті.

– А підказати вам спосіб, як продавати триста?

– Атож!

– Наливайте повні кухлі, куме!

Зустріч з похмілля:

– Куме, учора ви були праві. Те, що ми їли після третьої пляшки, було не суп, а таки помиї…

Приїхали куми до однієї екзотичної країни. Зайшли вранці перекусити у відповідний заклад. Замовили молоко. Прийшла молода аборигенка, зцідила з грудей кожному в піалу. Сидять, п’ють, одноголосно:

– А якщо б ми замовили пиво по-їхньому?!

– Ой, кумо, те піаніно, яке ви нам продали, не таке вже й гарне, як ви нахвалювали.

– То ж чому?

– Усі клавіші жовті.

– Певно той слон, із бивнів якого зробили клавіші, трохи курив…

– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовід?

– Якби він міг говорити, не розмовляв би, куме, ні з вами, ні зі мною…

– В Єгипті стріляють, в Іспанію дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираєтесь махнути на курорт?

– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.

– Продаю, куме, у своєму генделику і горілку, і вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин і приписати. Чому ж я так мало заробляю?

– А це тому, куме, що в ті чарчини, які ви приписуєте, ви воду не доливаєте.

Кум Іван виходить від кума Петра з гостей.

– Зачекайте, ліхтариком присвічу, там сходи круті, – кричить кум Петро.

– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.

– Знаєте, куме, якби не вуса, ви були б схожі на мою тітку.

– Але у мене немає вусів!

– Та в моєї тітки ж є!

На вулиці чути сильний гуркіт. З вікна виглядає кум Петро і запитує у закривавленого кума Івана:

– Що сталося?

– Та хотів у провулок заїхати!

– А чому з таким гуркотом?

– Та немає там провулка!

Кум Степан прийшов з гостей, кричить:

– Жінко, давай їсти!

– Ти ж у гостях був!

– Я ж там тільки пив.

– Кумо, 1 % населення вважає, що ярлик на одязі слугує для того, щоб знати, як цю річ прати і прасувати.

– Ага, а 99 % відсотків визначають за ярликом зад і перед.

– Куме, бачив, твоя біля машини крутилася. А що, вона водить?

– Та водить…

– А як?

– Як блискавка – її притягує кожен стовп.

Кум Іван до жінки:

– Пішла б у магазин, купила б пляшку горілки. – Давай 50 гривень.

– За гроші й дурень купить, ти так візьми. За кілька хвилин жінка заходить і ставить на стіл пляшку.