Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.

– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.

– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.

– Які?

– Перший: поки не одружиться, другий – після одруження.

– Куме, маєте розміняти сто доларів?

– Не маю, куме, але дякую за комплімент.

Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.

– Куме, давай до мене навідаємося, світло горить, може хто є.

Дійшли до вікон, «домашній» кум хукає на шибку, зазирає.

– Куме, глянь ти, чи то я з жінкою забавляюся, чи мороз такий візерунок намалював…

– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?

– Дванадцять.

– А скільки здаєте до молочарні?

– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.

Кум прийшов до кума в гості. Випивають, за-кусюють у садочку під вишнями.

– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?

– Не звертайте уваги. Він на всіх так дивиться, хто з його миски їсть…

– Кумо, а ви добре підготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?

– А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанці закололи, сорок курей обпатрали…

Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає.

– Куме! Ваш Бровко уміє в шахи грати!?

– Та де, куме, вміє! Програє 3:5!

Випивають два приятелі.

– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.

Випили. Знову:

– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.

Випили. Заходить син.

– Ну що? П’ять?

– Ні, чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена…

– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?

– Позичте мені тисячу гривень…

– Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує…

– І давно?

– Як з в’язниці втік…

Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.

– А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?

– Та я, куме, з карбідом не люблю!

Кум до куми:

– Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?

– Хіба що, куме, по гриби.

Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:

– Ну, куме, і як робота?

– Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!

– Де нині працюєш, куме?

– Пожежником.

– І як?

– Що тобі сказати… Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!

Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:

– Сама ти, кумо, свиня!

– Тю! Я ж ні слова не сказала!

– Але подумала!

Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.

Кум Петро:

– От п’янюга! Валяєшся, як колода!

Кум Іван:

– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться…

Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:

– Куме, а що ви рахуєте?

– Штахетинки. Нарахую двісті двадцять – буде хвіртка.

– Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!

Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав – і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.

– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?

Сидять діди на призьбі.

– Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?

– Пам’ятаю… То й що?

– Вже починають діяти.

– Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?

– Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна…

– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!

Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.

– Куме, вип’ємо по сто грамів…

– Здурів, чи що? Шоста ранку!

– Ліпше зранку сто грамів, аніж цілий день нічого!

– Чому такий злий, куме?

– Два зуби вирвав!

– А казав, що один болить.

– Та у того лайдака дантиста здачі не було!

– Знаю точно, що ти одружився зі мною тільки тому, що я маю гроші!

– Ні, люба, тільки тому, що у мене не було грошей!

– Кумо, а коли ви придане своєї Наталки перевозити будете?

– Немає нам чого робити, як придане туди-сюди возити!

– Кумо, мій чоловік найкращий у світі! І це не тільки моя думка.

– А ще чия?

– Його.

– Чому, куме, задумався?

– Ото, скільки живу, не знав, що мої діти так люблять вареники! Учора жінка три десятки наліпила, так я лише двадцять встиг зачепити…