Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

Іде якось мільйонер берегом річки і бачить рибалку-голодранця, який лежить собі на пісочку, ніжиться на сонечку, а на вудку уваги не звертає.

– Так ти багато риби не зловиш! – каже мільйонер.

– А навіщо? – озвався рибалка.

– Ну як?! Наловиш багато риби, купиш собі снасті! Наловиш іще більше риби!

– А навіщо?

– Ну, потім купиш собі човен, і улов твій буде ще більшим!

– А навіщо?

– Ну як навіщо?! Продаси рибу, купиш шхуну, трал, наймеш людей…

– А навіщо?

– Та що за дурень! Вони будуть на тебе працювати, а ти будеш на пісочку лежати!

– А я зараз по-твоєму що роблю?

Прийняв лев указ про заборону пияцтва в лісі. В кінці написав, що з’їсть кожного, кого зустріне п’яним. Наступного дня йде лев лісом, нарадуватися не може – усі тверезі, чемні. Раптом іде по стежині прямо на нього заєць – п’янючий в дим. Лев хапає його за шкірку:

– А чи ти чув про мій указ?!

– Вибач, царю, чув. Але пити ми з друзями почали ще позавчора. Я ще не відійшов. Похмілля.

Вибачив лев, демократом був. Наступного дня лев знову тішиться тверезими звіриками. І… з-під куща прямо йому під ноги падає заєць. Пробує повзти.

– Стій, косоокий! Смерть твоя прийшла! Учора я твої казки слухав, а сьогодні квит!

– Чекай, царю! Зрозумій мене як мужчина мужчину. Сьогодні хотів винести з дому порожні пляшки, а серед них виявилася одна повна! Ну, як я міг її викинути? Не втримався! Вибач…

Знову лев відпустив зайця. Третього дня лев обійшов володіння – все в порядку, але ж зайця не зустрів. Тут йому лисиця підказала, що біля річки хтось співає. Мерщій туди. І дійсно, посеред річки, на острові, на камінцях сидить п’яний заєць і співає! Терпіння у лева лопнуло:

– Ти, нахабний вухатий, зараз я тобі башку відгризу!

– А що сталося, царю?

– Ти про мій указ пам’ятаєш?

– Та пам’ятаю, пам’ятаю… А для кого ти його писав?

– Для усіх звірів!

– От бачиш… А нам, рибам, пофіг!

Мисливець приніс знайомому купцеві зайця. Через тиждень мисливець прийшов знову, але купець не дуже хоче знатися.

– Я на минулому тижні приніс тобі зайця, – нагадав мисливець.

Купець промимрив:

– Будь гостем… – І пригостив мисливця супом, жартома кажучи: – Поїж супчику із зайчатини.

Через тиждень до купця завітало ще кілька чоловік і натякають на гостини.

– А хто ж ви такі? – здивувався купець.

– Ми родичі того мисливця, який тобі зайця приніс.

Купець загостив їх. А ще через тиждень – знову до купця у дім суне купа людей. І з порога:

– Ми родичі того мисливця…

– Сідайте, сідайте! – припрошує їх купець і подає на стіл миску з водою.

– Що це? – дивуються.

– А це вода від води, у якій заєць варився…

– Це, куме, вірменська байка, народна. Мені мій приятель Ашот розповідав, ще коли у війську служили… Та й, здається, час мені тост сказати…

Я вже встиг налити, і тому кум не згадав про мої незграбні руки.

– Отож, – Григорій, як завжди те робив, поважно встав. – Зустрілися три французи. Бургунь-коньяк-шампань. Напилися. Побили один одному мордяки. Розійшлися задоволені. Зустрілися три британці. Віскі-тонік-джин. Напилися. Побили один одному мордяки. Розійшлися задоволені. Зустрілися три українці. Горілка-пиво-портвейн. Напилися. Побили один одному мордяки. Розійшлися щасливі. Зустрілися три араби. Розстріляли автобус… Підірвали універмаг… Захопили літак… Давайте вип'ємо за те, щоб у всьому світі відмінили сухий закон, який робить з чоловіка звіра! І потекла далі перехресна розмова…

Іде Микита на риболовлю. На містку стоїть Василько. Їсть хліб і дивиться у воду.

– Що робиш, хлопче?

– Їм хліб з рибою.

– А де ж риба?

– Та… у воді.

Сидить у барлозі батько ведмідь, курить люльку, дивиться телевізор – відпочиває. Біля нього грається маленький син.

– Тату, тату, давай пограємося у полювання на ведмедів!

– Синку, дай мені спокій. Ми вже гралися.

– Я ще хочу!

– Я вже втомився.

– Тату, ну останній разочок!

– Добре вже.

Тато ведмідь підходить до великої скрині, дістає звідти два людських черепи, одягає їх на лапи і басом рикає:

– Петровичу! А тут є ведмеді?

Син тоненько рикає у відповідь:

– Та які тут у біса ведмеді, Івановичу…

Сидять дві бабці. Одна майже сліпа, друга напівглуха. Перша розказує:

– Приніс зять рибу. Наловив називається! Коропи – отакі (показує долоню), а карасики – отакусінькі (показує палець)!

– Головне в мужчинах, щоб чоловік був хороший, – каже друга.