Павло Добрянський - Лукаві замашки

- Так і без штанів можна лишитися!

- Хіба ж тут наша вина, - скривився Дудочка. - В'їлися на нас залізничники.

- Ну, гаразд, тільки попереджаю: щоб це було востаннє! - Сидір Іванович каліграфічне вивів: «Переказати залізничній станції...»

Я навшпиньки пройшов до зали й непомітно всівся в останньому ряду. Промовець на трибуні якраз говорив про фауну і флору. Виступав запальне, із знанням справи. Та під кінець виступу почав допускати деякі неточності.

- Товариші! - вибіг я на трибуну. - Хіба ж можна так легковажно фальсифікувати біографію нашої Землі? Хто нам дав таке право?

Зал притих од несподіванки. Я ж, окрилений справленим враженням, наступав широким фронтом:

- Попередній товариш повинен соромитися - адже ж малюку тепер відомо, що археоптерикс був не чим іншим, як проміжною формою між птахами та плазунами! І ніякий він не велетень. Коли хочете знати, то цей птах був завбільшки з нашу ворону.

Опісля мого виступу на трибуну вийшов якийсь дідок і почав мене громити запитаннями:

- Коли ви такий мудрий, то скажіть, чому кажан, який схожий на літаючого ящура, літає, а дельфін позбавлений цих привілеїв? Адже ж дельфін подібний до іхтіозавра!

Після дідка якийсь огрядний чолов'яга наполягав, аби я пояснив ще деякі незрозумілі йому питання, що стосувалися археології.

Але я вперто мовчав, що ще більше розпалювало цікавість моїх супротивників.

Зрештою, втрутився головуючий.

- Товариші! - сказав він. - Ваші виступи - яскраве свідчення вашої високої ерудиції. Та. Мені здається, ми трохи відхилилися від порядку денного. Сьогодні ми повинні затвердити план роботи нашої контори на наступний квартал. Оскільки час пізній, сподіваюся, ні в кого не буде заперечень, якщо цей план зараз приймемо з відповідними зауваженнями, коли такі будуть...

- Даруйте, хіба це не конференція Товариства охорони природи? - запитав я чоловіка, котрий сидів поруч.

- Тут, чоловіче, збори контори заготсировини, - пояснив він. - А конференція, здається, на другому поверсі.

«Знову голова місцевкому докорятиме, чому я не був на конференції», - картав я себе, виходячи з залу.

Вони стрілися при вході в універмаг.

- Кого я бачу! - мало не присів од несподіванки Петро й кинувся вперед, розштовхуючи людей. - Дру-у-уг! - мчав він до Тараса з розставленими руками: в одній - набитий портфель, у другій - оселедці в целофані.

Секунда - і Тарас опинився в Петрових залізних обіймах, відчуваючи, як разом із поцілунком товариша поза коміром поповзла цівочкою якась рідина. Спочатку сприйняв її за сльози радості, та згодом виявилося - маринад з оселедців.

- Ну, молодець! - натішився товаришем Петро і відштовхнув його од себе з такою силою, аж той налетів на якогось громадянина. - Хоч би тобі крапельку змінився! - ляснув ручиською з оселедцями. - Що не кажи, а Таня знала, кого в чоловіки вибрати. Пам'ятаєш, скільки нашої братви за нею побивалося? Цікаво б її тепер побачити...

- Звичайно, побачиш - ти ж до мене все-таки завітаєш? - усміхнувся друг.

Та Петро належав до тих людей, котрі не звикли слухати свого співбесідника.

- Найбільше, здається, за Танею упадав Гришка Череда. Чим би ті залицяння скінчилися, коли б не я, - невідомо. Ти тоді якраз на практику поїхав.

Їх з усіх боків штовхали люди. Але Петро не зважав на те.

- Тоді я перестрів Гришку у парку і дипломатичне натякаю: «Так і так, - мовляв, - залиши Таню в спокої...» А воно ще й огризається. «Ах ти, мурло нещасне! - Петро схопив Тараса за лацкан піджака. - То ти з чужими нареченими шури-мури заводиш! - кричав, увійшовши в роль. - Ще раз з Танею перестріну, так ребра полоскочу, що жодна клініка за ремонт не візьметься!»

- Дай йому, дай! - заохочували з гурту. Тарас смикнув товариша за рукав, намагаючись відтягти його у скверик.

Через кілька днів Тарасова дружина влаштувала чоловікові сцену, вимагаючи, щоб він ішов до тієї, за яку його привселюдно ганьбив її чоловік.

Директор інституту вів себе стриманіше. Спочатку дивився на Тараса підозріло, потім докірливо похитав головою:

- Вештатися за чужими дружинами ганебно. А потрапляти в лапи їхнім чоловікам... - І, не договоривши, поклав перед підлеглим чистий аркуш паперу.

Цю тривожну звістку принесла до школи прибиральниця Мокрина Миколаївна:

- Йду ото на роботу, аж голова сільради - назустріч. Привітався, а тоді: «Добре, що вас зустрів, перекажіть Івану Петровичу: завтра в школі буде комісія».