Олег Черногуз - Веселий ярмарок

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Черногуз - Веселий ярмарок» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1983, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Юмористические книги, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Веселий ярмарок: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Веселий ярмарок»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В сборник вошли произведения украинских советских писателей, работающих в жанре юмора и сатиры. Здесь читатель найдет прозаические и стихотворные юморески, басни, фельетоны, памфлеты, пародии, сатирические миниатюры, опубликованные в последнее время в периодике.
До збірника увійшли твори українських радянських письменників, які працюють у жанрі гумору і сатири.
Тут читач знайде прозові та віршовані гуморески, байки, фейлетони, памфлети, пародії, сатиричні мініатюри, що були опубліковані останнім часом у періодиці.

Веселий ярмарок — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Веселий ярмарок», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Досі він не наважувався виносити на люди свої писання.

Думки, про оплески, журнали та видавництва у нього, звісно, з'являлися, але якісь ілюзорні. Реальнішим був інший шлях — зібрати близьких і явити їм щойно народжене поетичне дитя своє.

Навколо щедро сервірованого столу того вечора були дружина, донька-студентка і син зі своєю половиною.

— А тепер, дорогі мої, я хочу вам дещо показати... Всі пожвавилися, настроюючись на непередбачені подарунки.

Тим часом Іван Петрович приніс з іншої кімнати грубий зошит, у який бухгалтери записують витрати й прибутки, урочисто розгорнув його і почав...

Коли він закінчив, усі дивилися на нього, як на божевільного.

— Ну, батя, ти даєш!—першим отямився син.— Мабуть, втюрився в якусь неповнолітню продавщицю!

Цю рецензію підсолодив торт, яким дружина Івана Петровича поцілила йому в очі...

Іван Петрович зі страхом згадав ту вечерю. Всидіти на місці вже не міг, подався до торговельного залу, забув навіть про небажані зустрічі — так закортіло на люди!

Звично обходячи секції, владно й коротко віддавав накази дівчатам, що стояли за прилавком. Торгівля йшла жваво, народ хапав усе, навіть те, що місяцями припадало пилюкою на полицях. Зібрався було йти до себе, як біля вітрини з хустками побачив знайоме обличчя. «Зараз причепиться»,— майнула думка. Проте чоловік лише підняв капелюха, вітаючись, і знову повернувся до вітрини. «Звідки ж я його знаю?— міркував директор.— А-а, на конференції профспілок поруч сиділи, він, здається, в якомусь журналі працює...»

— Здрастуйте, товаришу...

— Ткачук,— ввічливо підказав чоловік.

— Так, так, Ткачук! Як життя, як ідуть справи в редакції?

— Дякую, живемо, виходимо в світ потроху.

«Таки не помилився»,— подумав Іван Петрович.

— Та що ми тут стоїмо, прошу до мене,— додав уже вголос.

— Дякую, справ багато, подарунки ось своїм жінкам мушу дібрати.

— То разом і поміркуємо,— директор підштовхував журналіста до дверей з написом «Вхід стороннім заборонено».

Зайнявши своє місце за столом, Іван Петрович звернувся до гостя, якого посадив навпроти.

— Так, кажете, подарунки... А що саме? — нарешті озвався директор,

— Жінці хустку хотів, а доньці — ще не знаю.

— Та-а-ак, хустки ось нам напередодні завезли, закарпатські. Красиві, теплі й недорогі. Йдуть на експорт. А що ж ви там у своїй редакції друкуєте?— раптом перевів розмову на інше Іван Петрович.

— Художні твори, публіцистику, критичні огляди,— відповів Ткачук, не розуміючи зв'язку редакційних справ та закарпатських хусток.

— І вірші, певно, друкуєте?— добирався до свого директор.

— І вірші, звичайно.

— Угу, гаразд. А скільки ж років вашій доці?

— Шість виповнилося.

— Прекрасно! Шість років — чудесний вік, батьків ще шанують,— швидко заговорив Іван Петрович.— Маємо гарних ляльок, самі ходять і «мама» кажуть.

— Щось не бачив тих ляльок у продажу,— ввічливо, але твердо відказав Ткачук.

— І не побачите,— поблажливо посміхнувся директор.— Це тільки для вас...

— Не треба мені!

— Вам не треба, доньці треба. А ви ж у якому відділі працюєте?

— Завідую відділом поезії.— Ткачук не встигав за швидкими зигзагами директорової думки.

Іван Петрович натис кнопку дзвінка. З'явилася його помічниця.

— Слухаю,— по-солдатському виструнчилася вона.

— Нам, Валентино, швиденько організуй хустку, сама знаєш яку, ляльку, сама знаєш яку, і каву. Каву гарячу!

— Я теж дещо пописую,— тихо сказав Іван Петрович, поклавши свою важку, з розчепіреними пальцями руку на зошита.— Так, для себе, у вільний, як кажуть, від роботи час. Але думку фахівця все ж хотілося б знати. Ви не проти?

— Про що мова,— відповів Ткачук, починаючи розуміти, що до чого.

— Поема, знаєте, лірична, в ній ідеться про одну дівчину, що покохала негідника, а вона, хоч і комсомолка, топиться через це...

Ткачук внутрішньо здригнувся.

— Як топиться?— спитав він.

— Природно, в річці. Стрибнула на глибоке.

З'явилися покупки і кава.

Іван Петрович відсьорбнув, відкашлявся і почав:

Люблю тебе, як зорі ночі,
Люблю тебе, як місяць молодий,
Цілую тебе в губи, в очі,
А сам стою ні мертвий ні живий.

— Це негідник так залицяється?— спитав Ткачук.

— Та ні, інший хлопець, який кохає ту дівчину. А коли вона накладе на себе руки, він не переживе і переведеться з торгівлі в льотчики.

— Такого не може бути!— сказав Ткачук.

— У поемі все може бути!— не знітився Іван Петрович.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Веселий ярмарок»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Веселий ярмарок» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти
Уильям Мейкпис Теккерей
Іван Нечуй-Левицький - Роковий український ярмарок
Іван Нечуй-Левицький
Василь Стус - Веселий цвинтар
Василь Стус
Отзывы о книге «Веселий ярмарок»

Обсуждение, отзывы о книге «Веселий ярмарок» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x