Олег Черногуз - Веселий ярмарок

Для безробітних чи для грошовитих,
Де не ступни — контори страхові.
Собі ціну, щоб не продешевити,
Складають про всяк випадок живі.

Коли виходять рано-вранці з дому,
А повернутись мають аж вночі,
Беруть (і страхагентам те відомо)
Страховку — і середні, й багачі:

Тверезі перестрінуть, чи п'яниці,
Чи здирці — героїнники нічні,—
Для них нема великої різниці,
Всі жителі — в однаковій ціні.

А в типів саме вовчі апетити,
В них — криза... Жити хочеш — заплати-и!..
Тож доларами мусите платити —
Від десяти і до п'ятнадцяти.

Щоб вам очей у пітьмі не виймали,
Давайте без дебатів одкупне:
Для вас це не багато і не мало —
Трусіть свій ридикюль чи портмоне!

Американці, кажуть, грошовиті,
Де не ступи — контори страхові...
А страх — то страх: щоб не продешевити,
«Подушне» носять при собі живі.

В дівок і в довгокосих паничів,
Що вбрані, мов ковбої, по-техаськи,
Видзвонюють дзвіночки із ключів,
Почеплені на вишмуляні паски.
Ну, полісмени клацати майстри,
В тюремників бряжчать ключі од камер
Чи в ключарів — набір в монастирі,—
Ті завше щось тримають під замками.

А що дівчатам замикать од мам,
Чого у хлопців той довісок дзенька?
Це — власності дрібної талісман,
Чи брязкало — ото й скарбниця всенька?

Вдень дзеленчать, подзенькують вночі
На поясах рясні залізні в'язки...
Мо', відмикають носіям ключі
Всі штати — від Айови до Аляски?

А може, у дівчат і юнаків
Ті кетяги металу — знак бойкоту,
Бо остогид «істеблішмент» батьків —
На сполох кличуть Джорджію й Дакоту?

Про що вони на ретязі бряжчать?
Свій банк чи сейф?.. Свій скутер на воді є?..
Чи так багато в цій країні щасть,
Чи, може, так багато лиходіїв?

Дзеленькання-подзвіння не змовка.
Протест залізний — молоді заслуга?
А може, всяк ще й душу замика,
Щоб хтось не вдерсь, не вкрав чи не підслухав.

До шахткому до кімнати,
Тобто кабінету,
Завітав якийсь патлатий
Працівник з газети.
Молодий та нетерплячий,
В нього слово — зброя.
— Хочу,— каже,— я побачить
Справжнього героя! —
Голова всміхнувсь гостинно:
— Тож пішли зі мною.—
І привів того хлопчину
Просто до забою.
Там комбайни наче танки,
Люди як вояки,
На круте вугілля зранку
Йдуть усі в атаку!
Аж гримкоче підземелля,
Гуркотить громами,
І лягає чорна скеля
Груддям під ногами.
— Де ж герой? —
новак питає,—
Зліва а чи справа? —
Голова лише зітхає,
Тягне в іншу лаву.
Там також усі рубають
Вугольок без впину —
Й розігнутися нема як,
Випростати спину...
— Де ж герой?
Чи цей ляскучий,
Молотком що строчить?
Чи отой, що нам сліпуче
Кида світло в очі? —
Молодик докучний знову
Дивиться питально.
Голова насупив брови
І сказав повчально:
— В нашій шахті, небораче,
В кожному вибої —
Всі, кого допіру бачив,
То і є герої!

Агресивний батько,
Агресивна мати,
Вкупі жить не можуть -
Треба розлучати,
Треба розлучати!
Ну, а як же діти?
— А дітей ми можем
Взять і поділити,—
Мовить батько глухо,
Бубонить, як в бочку.—
Можу при собі я
Залишити дочку.
В нас вона найстарша,
Матиму підмогу:
І борщу наварить,
Вимиє підлогу...
Федосій, найменший,—
Цей нехай з тобою,
Підросте, тоді вже
Десь його пристрою...
Залишитись вдома
Теж не світить Гнату,
Можемо його ми
Здать до інтернату...
Жде така ж дорога.
Владю... Владислава...
Тут нам допоможе —
Раду дасть держава!
В нас вона хороша,
Щедра, не скупенька,—
Виростить дітей нам
Любих і рідненьких!