Олег Черногуз - Веселий ярмарок

Микола Вакуленко, як ви переконалися, любить образи як веселих людей, так і тих, яких справедливо називають людьми з негативними рисами в характері. Він один з небагатьох у республіці скульпторів, які «ліплять усмішку» за художніми творами. Його талант щедрий і оригінальний. І тому хочеться вірити, що Микола проілюструє в скульптурі ще не один сатирично-гумористичний твір, в його руках «оживе» не один літературний герой.

Якщо М. Вакуленко знаходить веселі образи у літературних творах, то киянин Володимир Борозенець віднаходить їх переважно у народній жартівливій пісні. В отій пісні, в якій — і характер народу, і його мудрість, і його життєлюбна вдача.

Дивишся на керамічні скульптурки Володимира і здається, що бідова дівчина, яка підсіла до парубка на віз, зараз заспіває:

— Да куди їдеш, Явтуше?

А той, навіть не глянувши на неї, сердито буркне:

— Не скажу!

Володимир Борозенець розповідає:

— Я, коли створюю веселі скульптурки, то й сам співаю. І тоді руки, здається, самі знаходять відповідні форми, підсвідомо ліплять те, що тижнями виношувалося в твоїй уяві.

Любов до пісні Володимиру передалася від бабусі, яка вечорами, вишиваючи рушники, співала і сумних, і веселих. Але йому більше подобалися веселі. Бо від них просторіше і світліше ставало в селянській хаті над Дніпром.

І хоча Володимир народився в Києві, дуже любив бувати у бабусі у селі Стайки, що на Київщині. А ще любив дивитися, як сільський гончар «творив» горщики, куманці, глечики, як оживала в його руках глина.

Правда, чаклувати над своїми веселими скульптурками В. Борозенець почав значно пізніше. Та в дитинство він «повертається» часто. Бо дитячі враження, дитяче сприймання світу найсвітліше, найоригінальніше і найдовше залишається в нашій пам'яті. Володимир пам'ятає, як він спершу спробував ліпити... чортів. Але чорти у нього вийшли кумедні і зовсім не страшні.

— Ти їх зроби такими, щоб у нас аж поза шкірою пішов мороз,— наполягали друзі.

Спробував — не вийшло. Точніше, знову вийшли симпатичні чоловічки. Навіть у знаменитому музеї в Каунасі, де зібрано «нечисту силу» з усього світу, витворені уявою Володимира Борозенця чорти сміються. З чортів і почалося...

Відтоді минуло десять років. За цей час талант його зміцнів, розквітнув і подарував любителям малої скульптури справжні твори мистецтва. Він — учасник багатьох виставок. І завжди відзначається, що від виставки до виставки зростає майстерність молодого скульптора.

Дивишся на композицію В. Борозенця «У Києві на Подолі козаки гуляють» і мимоволі усміхаєшся. Автору вдалося передати і динаміку, і характерні риси кожного персонажа. А який запальний гопак в кераміці вийшов у Володимира. Тут і рух, і настрій, і музика.

Одна з останніх робіт В. Борозенця — композиція «Різдвяна ніч», яку він створив за лірико-комічною оперою М. Лисенка (лібретто М. Старицького за повістю М. Гоголя «Ніч перед різдвом»). Ось Вакула з Оксаною. Оксана милується перед люстерком і ніби вимовляє: «Що б мені надіти, аби погарніти?» А ось дяк залицяється до Солохи. А он Чуб — питає у Голови: «Чим чоботи ти змащуєш шкапові, чи дьогтем, пак, чи смальцем?» А той і відповідає: «Ні, дьогтем краще».

Аж дев'ять персонажів опери М. Лисенка виліпив Володимир. Справжній керамічний театр!

Зараз В. Борозенець працює над створенням образів жартівливої дитячої пісеньки «Ходить гарбуз по городу».

— Приваблює «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя,— говорить молодий скульптор.— Хочеться по-своєму «прочитати» класичний твір.

І хоч у Миколи Вакуленка і Володимира Борозенця різний стиль, різний підхід до розкриття образів, навіть глина різна, мета у них завжди одна — добродушні усмішки, які вони щедро дарують людям.