Сборник - Країна дурнів - Казки про дурнів. Небилиці

— Но, Іване, нехай би ти пропав на ціле життя! Ти всю мою господарку змарнував. Не хочу я тебе знати!

Але той пан дуже великі гроші мав. От жінка з чоловіком знову змовилися обоє, полягали вночі і домовилися:

— Ягусю, я зроблю тепер так: викопаю яму й у ту яму ляжу та й помру. А тато великі гроші мають, вони мені на катафалк гроші складали.

І от прийшов батько:

— Де зять?

Жінка й каже:

— Десь пішов там на піджарок до льоху картоплю брати.

А він ту яму викопав, широка і висока була, дошки поклав, такий катафельок зробив, і сам вбрався, буцімто він уже помер. А жінка прийшла до батька і каже:

— Тату, вже чоловік помер.

Але батько не пішов до него, пішов до своїх братів (братів мав панських). Один був дуже розумний, другий дурний. Він і каже:

— Брате мій коханий, дочка — шельма, й зять — шельма, пішли, хоча б поховаємо його!

Вони пішли до Івана, хотіли поховати як жебрущого діда, вивезти й поховати, але дочка почала плакати:

— Я з ним присягала, треба єго поховати як найліпшого пана.

З’їхалися ксьондзи й офіцери, але дочка батька підмовила, аби шмат грошей дав ксьондзам. Ксьондзи почали розглядати Івана, чи ще ноги м’які. А жінка каже:

— Смердить вже, можна єго ховати.

Батько і собі понюхав, а він хап за носа, носа й відкусив. Третій той брат — дурніший — собі заглянув, — а він хап! І носа відкусив і тому, вже третьому. Той третій каже:

— Мені носа відкусив!

Другий брат каже:

– І мені носа відкусив!

Батько каже:

– І мені носа відкусив!

Ну що тут робити — вже всі без носів, без худоби, вже нічого немає. Тоді Іван встав. І зробився Іван господарем, бо вже всім носи повідкушував. А той пан з тієї жадоби пішов пукатися та й втопився з того всього. А Іван став великим паном, а на старості ще й куркулем став (а такий був дурний та бідний). І прожив дев’яносто один рік. Коли Іван помер, всі замислилися, чи то він куркулем був, то єго треба вимурувати, чи він був святим. Але він пролежав два тижні і вже почав смердіти. Взяли єго й так поховали. Але він не був Господу Богу вірний, бо тестю велику прикрість зробив. На тому світі, як він помер, ним всі чорти дрова возили, і так буде навіки — поки світ буде, то він у небі не буде.

Був собі батько, бідний батько, називався Іван. Мав він дванадцять синів. Одинадцять було розумних, а дванадцятий — дурний. Той дурний сидів у запічку. А батько з тими синами не знав, що робити. Взяв він їдного, до ліса повіз, здибав сосну:

— Що з теї сосни буде, сину?

Син каже:

— Буде тертиця.

— Отже, він називається трач.

Взяв він другого сина, везе до ліса. Стоїть дуб.

— Що з того дуба буде?

— То буде клепка.

— То той буде боднар.

Взяв третього сина. Стоїть граб.

— Сину, що з того граба буде?

— Та будуть до млина пальці (до коліс).

— То буде мельник.

Веде четвертого. Стоїть осика.

— Що з тої осики буде?

— Будуть нецьки.

А як же єго назвати? Буде столяр.

Веде п’ятого до ліса. Стоїть явір.

— Що то буде з того явора?

— Калатало буде.

Назвав єго пастухом.

Везе шестого. Стоїть берест.

— Сину, що з того береста буде?

— Та колеса, обіддя.

— То буде стельмах.

Везе семого до ліса. Стоїть вільха.

— Що з тої вільхи буде?

— Будуть ліжка.

Того є столяр.

Взяв восьмого, везе до ліса. Стоїть бук.

— Що з того бука буде?

— Будуть рискалі.

— То той буде називатися столяр.

Взяв дев’ятого, везе до ліса. Стоїть ясен.

— Що з того ясена буде?

— Буде віз, снасть до воза.

— То буде стельмах.

Взяв десятого до ліса. Стоїть ялина (ялиця) — боднар.

Одинайцятий — смерека — боднар таже.

Взяв він того дванадцятого дурного, везе в ліс — стоїть липа, кучерява липа груба, памолодки широко розпустила.

— Сину, що з тої липи буде?

— Будуть мотузки з лика.

Став дурний мотузки з лика робити.

Якось прийшов до нього «дух святий при хаті», питає:

— Що ти робиш з тих мотузків?

Той каже:

— Де йно є ви всі, то я вас буду вішати на тих мотузках.

Отже той злий злякався, пішов до старшого, кривого:

— Що з ним робити?

— Задаймо єму покуту, чи зроби… Там стоїть коло багна кобила, чи він її обнесе три рази навколо багна?

Взяв єго менший дідько до багна. Каже тому дурному:

— Бери!

Дурний каже:

— Бери перше ти, хто хутше обнесе.

Той злий дух взяв, обніс, аж єму очі вилізали, а дурний сів на кобилу та й три рази обігнав багно, та єму легко пішло. Пішов дідько до старшого, каже: