Хвильовий Микола - Сині етюди

Iванов iшов попереду й командував зводом, вiн же починав пiсню. Одна рука в Iванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою вiн розмахує в такт:

– Ать! Тва! Ать! Тва!

Iнодi Же каже:

– А може, пiсень не треба?

Комуна в регiт:

– Браво! Же соромиться обивателiв.

Тодi Же починає перша, i так дзвiнко, що на тротуарах зупиняються.

Але от приїздить iз волости Валентина. До Iванова:

– Iди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.

Iванов:

– Кажи тут.

Валентина мнеться.

Звичайно, Андрiй схоплюється й кричить несамовито:

– Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партiйних тайн. Я все мушу знати. Це свинство.

(…Андрiй безпартiйний).

Потiм вiн ще кричить i доказує, що йому треба все знати, iнакше вiн не може орiєнтуватися.

Пiдхоплюється Же:

– Як це орiєнтуватися? Ану?

Вмiшується й Мура.

– Ан-дре!

Же:

– Ага, знаю як: шпигуни теж орiєнтуються.

– Що?

Крик! Крик! Крик!

…А увечерi на чорнiй дошцi стоїть:

"Тов. Же за буйство".

… А Варвара нiяк не добере, з ким живе Андрiй: чи з Же, чи з Мурою.

– Мама їх розбере.

…I знову бiжать днi. Яснi днi вiдходять, приходять дощi. Комуна забиває чотири кiмнати, а в двох ставить пiчки-комбiдки.

…Повiтове мiсто погрузло в болото й iз злiстю дивиться на комуну.

Один раз на мiсяць пiдводяться пiдсумки роботи. Виникають жвавi дискусiї. Теоретичнi висновки робить безпартiйний Гордiєнко, спец за Марксом, а практичнi дiагнози ставить Iванов. Хороби партiї – коники вечорiв. У комунi розв’язують питання, а потiм у повiтi проводять кампанiї.

В дебатах приймає участь i Варвара. Вона сiдає бiля Iванова: авторитет безсумнiвний – i дає такi поради:

– А я так скажу оце: недостойнi мужики, щоб над ними голови стiльки ламали. Не розумiє свого iнтересу – цур йому пек. А то можна ще й панiв присогласити: хай ще провчать.

Мура становиться в позу артиста:

– О Цiцероне. Твоїми устами тiльки мед пити.

Буркотить Варвара:

– Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.

Тодi Мура до Андрiя:

– О мiй Андрiє! Який пасаж!

I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.

…В манастирi знову дзвонять:

– Бов! Бов!

Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:

– Бов! Бов!

Бiля вiкон проходять черницi чорнi – тiнi минулого.

…Пройшла буйна, арештантська весна – арештантська юнiсть. Пройшло мiцне лiто – мiцна мужнiсть.

Прийшла старiсть – болото.

В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.

…Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.

Пiсля службових годин Гордiєнко зудить Маркса, а Iванов носиться з новими планами.

…А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне сонце.

Коли обиватель проходить бiля комуни й чує вiдтiля бадьорий смiх, вiн на момент зупиняється, єхидно усмiхається й раптом зникає в темнiм заулку.

А в комунi чути:

– Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!

Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i одвернувся до стiнки.

Пiдiйшла Валентина:

– Що з тобою?

Пiдлетiла й Же:

– Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?

Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:

– Друзi мої… винний… їй-богу, винний… Погода проклята… осiнь проклята…

Же закричала:

– Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!

Бiжить комуна:

– Що там таке?

А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в «Комунiстi» оголосили кампанiю боротьби «з п’янством». Хотiв був розбити пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав… а тут, як нарочито, дощ дрiбний… та нудний.

…На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi стояло: «Тов. Iванов, капiтан комуни, за…» (далi розвезено пальцем).

А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всi вже зазнали солодкiсть чорної дошки.

На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:

– Агов!

Звичайно, Мура виправляла:

– Не агов, а альо.

– …Агов! Слухайте, комуни всея федерацiї: капiтан Iванов потерпiв аварiю…

Же перебиває:

– Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?

За вiкном дощ, а в манастирi:

– Бов! Бов!

Комуна пережила й осiнь.

Прийшла зима.

…Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.