Хвильовий Микола - Сині етюди

…Це ж до чого? – Так собi.

…А з повiтового мiста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комунiстiв хазяйствечком обзавiвся й будиночок збудував.

…«Е-е-ех, мамочко, замiж хочеться».

…Поле, поле й оберемки з сонця.

Пролiтає весна, iде лiто.

Комуна живе так: о 4 годинi вдень, як курчата пiд квочку, в будинок, до себе.

А втiм, високолоба Валентина рiдко буває вдома: на коростивих клячах через бандитськi лiси тягнеться вона по волоснiй периферiї – агiтувати, органiзовувати, iнспектувати, iнструктувати й ще «вати» й «вати».

Високолоба Валентина – завжiнвiддiлом повпаркому.

Iванов каже:

– I в Пiтерi б згодилась.

А Мура каже з апломбом:

– Пiтер – цитаделя революцiї, й форт його – Кронштадт.

…А Же ще не прийшла, замiсть чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.

Мура зазначає:

– Так i треба. Буде знати, сволочишка. В комунi «сволочишка» – слово ласкательне, i буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: «человєцi в благоволєнiї».

…Коли всi сходяться – гармидер.

Мура кричить:

– Ан-дре!

…А от про телефон так i забув сказати: в комунi є телефонний апарат без дроту.

Андрiй пiдскакує до телефону, бере трубку i —

– Агов!

Мура з апломбом:

– Не агов, а альо!

Всi:

– Ша!

– Ша!

…Тиша.

Андрiй голосно:

– Агов!

Комуна:

– Агов!

Потiм вiд телефону урочисто-надхненна промова:

– Ша. Перекличка йде по соцiалiстичнiй федеративнiй радянськiй республiцi… Вiдкiля? Ага, чую. Передавайте далi по лiнiї. Чумакiвська комуна в бурю непiвського лихолiття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республiки. Капiтан комуни, Iванов, салютує в усi кiнцi, в гнiзда братерських комун федерацiї. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенiї. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунiзму. Гряде час свiтової революцiї. Слава комунам федерацiї! Слава Чумакiвськiй комунi!

В комунi крик:

– Слава!

– Слава!

Екзальтований Андрiй скочив на стiл, приймає позу диригента й заводить:

– Чуєш, сурми заграли.

– Слава! Слава!

…А потiм сiдають пити чай.

…Манастирський годинник.

– Бов! Бов!

Iз сходу надходить синя гроза. Пiвнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Нi шелесне. Далеко гримає, а блискавицi рiжуть безкраї степи.

Ой буде горобина нiч! Буде!

…Мура похилила голову на Андрiєве плече, а Андрiй у задумi. Бiдний хлопчисько: гiгантськi образи рiжуть його мозок – вiн поет. Завтра почуємо вiд нього чудову поезiю «громовиця».

…Iз сходу надходить синя гроза. Iванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнiсiнькi iнструкцiї: треба переробити й розiслати завтра по волостях.

Же:

– Iване! Подивись – гроза.

– Не мiшай, Же.

Мура надхненно:

– Нещасна гроза. Коли б вона знала Iвана, не одну б молонню послала сюди.

…А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усi, крiм Валентини: Валентина в Дубiвськiй волостi на роботi.

Же язвить:

– Товаришу Йосипе. Вiдкiля це: «гонителi земства й анiбали лiбералiзму»?

Гордiєнко спокiйно вiдповiдає:

– Здається, записано… (виймає записну книжку)… Це з книги «за 12 лет» Вл. Iльїна (Н. Ленiна), видання Петроградської ради депутатiв 1919 року, сторiнка 157.

Iще говорить спокiйно:

– Можна взнати й це, наприклад: «Ернст Геккель i Ернст Мах» – є роздiл теж iз книги Ленiна «Матерiялiзм i емпiрiокритицизм», Держ. видав. 1920 р. Або, скажiмо, передмова до третього видання «Анти-Дюрiнг» написано… зараз скажу… Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною мiсяцi й один день пiзнiш мого народження.

Кiмната не витримала – регiт.

Гордiєнко спокiйно п’є чай.

…Гроза йде.

Валентина… ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих М.Х.). Валентина несе обов’язки й начальника города, що одвели комунi за Зубiвською левадою. А Iванов-начальник кампанiй. Мiсяць має чотири тижнi, а два з них призначається для кампанiй. Наприклад, тиждень уборки червоноармiйських казарм (iде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д.

Бiгли днi (в комунi завжди бiжать днi). Вибивалась городина. Пiсля обiду всi виходили на роботу до Зубiвської левади. Андрiй декламував свої експромти, Iванов пiдганяв комуну, а комуна кричала:

– Нещасний прикажчику… Геть комбурiв!

А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирi звонили до Вечiрнi, комуна становилась у два ряди й з пiснями йшла мiстом додому.